Jump to content

User:Осла/Києвска Рус

From Wikipedia, the free encyclopedia

Києвска Рус

[edit]

Києвска Рус,[a][b]тиж позната и як Київска Русь,[c][4][5] держава, а познєйше амалґам князовствох[6]у восточней и сиверней Европи од конца IX до половки XIII вику.[7] Назву креировали русийски историчаре у XIX вику. Залпююци рижни держави и народи, уключуюци восточнославянски, нордийски[8][9] и фински, територия була под власцу династиї Рурикох хтору основал варяжски принц Рурик.[10]Сучасни народи Билорусиї, Русиї и України твердза же Києвска Рус їх културни преднїк[d]зоз хторого Билорусия и Русия виведли свойо назви, а назва Києвска Рус походзи з назви терашнього главного городу України.[9][4] У своїм найвекшим обсягу на половки XI вику, Києвска Рус ше пресцерала од Билого моря на сиверу, по Чарне морйо на югу и од жридла рики Висли на заходзе, по Таманске полуострово на востоку,[12][13]обєдинююци восточнославянски племена.[7] Спрам Примарней хронїки (Повест времених лєт), перши владар цо обєдинєл восточни славянски жеми хтори постали Києвска Рус, бул Олег Мудри (879-912. р.). Вон преширел свою контролу од Новгороду на юг воздлуж долїни рики Днїпру же би охранєл город и тарґовину од Газарох хтори упадовали з востоку.[7]Святослав I (943-972. р.) перши витворел векшу териториялну експанзию держави у освойовацких войнох процив Газарох. Владимир Вельки (Владимир I Святославич 980-1015. р.) приял християнство зоз власним кресценьом и з декретом го преширел на жительох Києва и ширше. Києвска Рус досцигла свой найвекши обсяг под час Ярослава Мудрого (1019-1054. р.); його синове позазберовали и видали перши писани законїк Руску Правду, нєодлуга по його шмерци.[14]

Держава почала препадац у позних рокох XI столїтя и поступнє ше розпадла на рижни процивставени реґионални сили през XII столїтиє.[15]Далєй була ослабена зоз вонкашнїма факторами, як цо опаданє моци Византийского царства, главного економского партнера и з тим у вязи зменшанє тарґовинских драгох през територию Руси.[16]На концу ше розпадла пре монґолску инвазию коло половки XIII вику, гоч Рурикова династия предлужела пановац у нєй аж по шмерц Феодора I Ивановича 1598. року.[17]

Назви

[edit]

Главни статї: Назви Руси, Русиї и Русиниї (Рутениї)

"Руска жем" зоз Примарней хронїки (Повест времених лєт), копия зоз Лаврентского лїтопису

Цеком постояня, Києвска Рус була позната як «руска жем» (на старославянским ро́усьскаѧ землѧ́, романизоване rusĭskaę zemlę, виведзене з етнониму Рус; на греческим язику у штреднїм вику Ῥωσία, романизоване Rhos; на арабским الروس, романизоване ar-Rūs; на греческим Ῥωσία, романизоване Rhosia; на старофранцузким Russie, Rossie; на латинским як Rusia лєбо Russia: з локалним, нємєцким писмом Ruscia и Ruzzia), а од XII вику Ruthenia лєбо Rutenia.[18][19] Були предкладани рижни етникуми, уключуюци Ruotsi, финске слово за Шведянох лєбо Ros-ох, племе зоз подруча долїни штреднього Днїпру.[20]

Спрам преовладуюцей теориї, назва Рус, як и протофинскеа назва за Шведянох (rootsi), виведзена зоз старонордийскей форми за "людзох хтори веслаю" (rods-) прето же весланє було главни способ за путованє по рикох восточней Европи и може буц у вязи зоз шведску побережну облацу Рослаґен (Roslagen , Rus-law) лєбо Роден.[21][22]Теди би слово Рус мало исте походзенє як фински и естонски слова Ruotsi и Rootsi[22][23]

Руска жем у ужшим смисле [24]
  1. Спрам Петра Толочка
  2. Спрам A.M. Насонова
  3. Спрам Бориса Рибакова

Кед варяжски принцове пришли, назва Рус була повязана з нїма и зоз териториями хтори вони контроловали. На початку, городи як Києв, Чернїгов и Переяслав з їх околїсками контроловали варяги.[25][26]Од позного Х вику, Владимир Вельки и Ярослав Мудри пробовали прешириц назву на шицки князовстява. Обидва значеня ше затримали у жридлох по монґолску инвазию: узше значенє цо ше одношело на троуглову територию восточно од штреднього Днїпру, и ширше - цо ше одношело на шицки жеми под геґемонию києвских вельких принцох.[25][27]Русийска назва "Києвская Русь" була видумана у XIX вику у русийскей историоґрафиї же би ше одношела на период кед централна власц була у Києве.[28]У XIX вику ше тота назва зявює на українским язику як "Київская Рус" (билоруски: Кіеўская Русь) и на русинским язику як "Київска Русь".[29] До анґлийского язика назва уведзена на початку ХХ вику, кед була найдзена у анґлийским прекладзе "Историї Русиї" Василя Осиповича Ключевского,[30]же би ше розликовала вчасна держава Рус од познєйших державох нашлїднїцох хтори тиж мали слово "Рус" у своїх назвох. Вариянта "Києвска Рус" ше зявела у анґлийско-словним ученю 1950-их рокох.[31]

Мож стретнуц и назву написану на основи старей восточнославяанскей назви Києв (Kыѥвъ) за Київ.[32][33] Варяжки Рус зоз Скандинавиї хасновали и старонордийску назву "gardariki", цо спрам прилапеней интерпретациї значи "жем городох".

История

[edit]

Походзенє

[edit]

Пред наставаньом Києвскей Руси у IX вику, векшина подручох сиверно од Чарного моря була населєна з восточнославянскима племенами.[34]У сиверних реґионох коло Новгороду були ильменски Славянє[35]и їх сушеди Кривичи, хтори заберали триториї коло жридлох рикох заходней Двини, Днїпра и Волґи. Сиверно од нїх, у реґионох Ладоґи и Карелиї, було финске племе Чуди. На югу, коло Києва, були Полянє,[36]а на заходзе од Днїпру були Деревлянє и спрам востоку були Сиверянє. Сиверно од нїх булии Вятичи, а южно од нїх були лєси населєни зоз славянскима фармерами, препущуюци степи номадским статкаром цо були там населєни.[37]Длугши час було контраверзи о тим чи Русини були Варяги чи Славянє, алє у новших часох ше науковци баржей фокусирую на розправи же як ше швидко предки Нордийцох асимиловали до славянскей култури.[e]Тота нєвидомосц ше зявює пре нєдостаток жридлох з тих часох. Место жридлох, пробуюци ришиц тото питанє, науковци ше операю на археолоґийни докази, звити странских припатрачох, леґенди и литературу яка настала виками познєйше.[39]Часточнє, тоти контраверзи у вязи зоз митами о снованю модерних державох у реґионє.[1]Тоти часто нєплодни дебати о походзеню ше знаю претвориц до конкурентских националистичних писаньох подозривей науковей вредносци, алє з потримовку власцох у велїх жемох. То було видлїве у сталїнистичним периодзе кед ше совєтска историоґрафия намагала оддалїц Русинох од гоч якей вязи з ґерманскима племенами, намагаюци ше розбиц нацистичну пропаґанду же постоянє и походзенє Русийскей держави ма дзековац расно супериорним нордийским племеном.[40]У новших часох, у контексту повтореного оживйованя национализма у постсовєтских державох, анґлофонски науковци анализовали обновени усиловносци хасновац тоту дебату за творенє приповедкох хтори засновани на етнонационализме, зоз владами цо директно умишани до таких проєктох.[41]Конференциї и публикациї хтори випитую нордийске походзенє Руси, у дзепоєдних случайох директно потримовани з державну политику, а так настали мити уключени до школских учебнїкох у Русиї.[42]

Док Варяги були нордийски тарґовци и Викинґи,[43]дзепоєдни русийски и українски националистични историчаре твердза же Русини у ствари були Славянє (опатриц антинорманизем).[44][45][46]Норманистични теориї ше фокусую на найстарше писане жридло Восточних Славянох, Примарну хронїку (Повѣсть времѧньныхъ лѣтъ)[47]хторе настало у XII вику.[48]Националистични звити, з другого боку, суґерую же Русини були присутни пред приходом Варягох,[49]спатраюци же лєм даскельо скандинавски слова єст у русийски язику и же скандинавски мена у вчасних хронїкох були пошвидко заменєни зоз славянскима.[50]

Заш лєм, блїзки вязи медзи Русинами и Нордийцами потвердзени як зоз обсяжнима скандинавскима населєнями у Билорусиї, Русиї и України, так и зоз славянским уплївом на шведски язик.[51][52]Гоч дебата о походзеню Руси остава политично наполнєна, панує широко прилапена согласносц же кед наисце прото-Русини були ориґинално Нордийци, вони були швидко нативизовани, прилапююци славянски язики и други културни пракси. Тото становиско, хторе приблїжно представя консензус медзи науковцами (голєм звонка националистичней историоґрафиї), зжал историчар Ф. Доналд Лоґан: " 839. року Рус (народ) були Шведянє, а 1043. року були Славянє".[38]

Ахмад ибн Фадлан (Ahmadd ibn Fadlan), арабски путнїк у Х вику, дал єден з найвчаснєйших писаних описох Русинох: "Високи су як древо датулї, жовтих власох и червенкастей твари, та нє муша облєкац анї тунику анї плащ место того, хлопи медзи нїма ноша облєчиво хторе закрива лєм половку цела и зохабяю им єдну руку шлєбодну."[53]Лиутпаранд Кремонски (Liutprand of Cremona), хтори два раз бул висланїк на Византийским дворе (949. и 968. року), идентификовал "Руси" зоз Нордийцами ("Руси хторих воламе з другим меном Нордийци"),[54] алє пояшнєл назву як греческу хтора ше одношела на їх физични випатрунок: "Народ часточнє составени з Нордийцох хторих Греки волаю Руси пре їх физични карактеристики, ми воламе Нордийци пре место їх походзеня.").[55]Лео Диакон (Λέων ο Διάκονος), византийски историчар и хронїчар зоз Х вику, наволує Русинох як Скитох и обачел же ше вони намагаю прилапиц гречески ритуали и обичаї.[56]

Поволанка Варягом

[edit]

Главна статя: Поволанка Варягом

Поволанка Варягом, автор Виктор Михайлович Васнецоов: Рурик и його браца Синеус и Трувор сцигую на жем Ильменских Славянох.

Спрам Примарней хронїки (Повѣсть времѧньныхъ лѣтъ), териториї Восточних Славянох у IX вику були подзелєни медзи Варягами и Газарами.[57]Варяги ше першираз споминаю пре уводзенє примушуюцих порцийох славянским и финским племеном у 859. року.[58]Року 862. рижни племена ше побунєли процив Варягох, одогнали их "назад за морйо, одбили плациц дльши порциї и одлучели сами пановац зоз собу."[58]

Гварели себе: "Поглєдайме принца хтори може пановац з нами и судзиц нам по закону". У складзе з тим пошли прейґ моря до варяґскей Руси. Гуди, Славянє, Кривичи и Веси гварели теди Русином: "Наша жем велька и богата, алє нєт шора у нєй. Придзце пановац и царовац над нами." Потим вибрали трох братох зоз їх роду хтори зоз собу одведли шицких Русинох и одселєли ше.[59]

Сучасни науковци тримаю же то мало вироятни цек збуваньох, найскорей тото видумали православни священїки у XII вику хтори були и авторе Примарней хронїки дзе дате толкованє прецо Викинґи так лєгко завжали жеми коло варяґзкей драги, як и потримовка леґитимносци династиї Рурикидох.[60]Троме браца - Рурик, Синеус и Трувор нїби основали Новгород, Билоозеро и Изборск респективно.[61]Двоме браца умарли, а Рурик постал єдини владар цалей териториї и родоначалнїк династиї Рурикидох.[62]Нєодлуга потим, двоме Руриково людзе - Асколд и Дир - глєдали од нього допущенє пойсц до Царгороду (Константинополю). У своїм путованю на юг, наишли на "мали варош на брегу" - Києв, хтори у тих часох плацел порцию Газаром, остали ту и "запровадзели свою власц на жеми Полянох"."[63][59][60]

Примарна хронїка (Повѣсть времѧньныхъ лѣтъ) информує же Асколд и Дир предлужели драгу по Константинополь зоз морнарицу и нападали го од 863. по 866. рок нєсподзиваюци Византийцох и опустошуюци околїско,[64][non-primary source needed]гоч други звити датую напад на 860. рок.[65][66] Patriarch PhotiusПатриярх Фотиє (гречески: Φώτιος) сликовито описує "всеобще" пустошенє окраїскох и нєдалєких островох,[67]а други звит далєй описує руйнованє и масакр тей инвазиї.[68]Русини (Викинґи) ше врацели и нє нападли сам город лєбо пре бурю хтора розшала їх чамци, лєбо пре врацанє Цара, лєбо пре чудо хторе ше стало по патриярховим и царовим церемониялним обрацаню Богородици.[65][66]Напад бул перше стретнуце Русинох (Викинґох) и Византийцох и то наведло патриярха послац мисионерох на сивер же би ше анґажовали и пробовали преобрациц Русинох и Славянох.[69][70]

Снованє Києвскей держави

[edit]
Восточнославянски племена и людзе у VIII и IX вику

Рурик бул на чолє Руси по свою шмерц коло 879. лєбо 882. року, охабяюци до нашлїдства кральовину своєй родзини прицови Олеґови як реґентови свойого младшого сина Игора.[71]Спрам писаня Примарней хронїки, од 880. по 882. рок Олеґ водзел оружийну силу на юг, воздлуж рики Днїпру завжал городи Смоленск и Любеч пред тим як сцигол до Києва и забил Асколда и Дира: "Олеґ ше поставел за княза Києва и преглашел же би то мала буц мац руским городом."[72] Олеґ почал змоцньовац свою власц над сушеднима реґионами и по ричних драгох сиверно аж по Новгород, надрилююци порцию восточнославянским племеном.[63]

Року 883. покорел Деревлянох и надрилєл им порциї у скорох. По 885. рок покорел Полянох, Сиверянох, Вятичох и Радимичох и забранєл им плациц порцию Газаром. Олеґ предлужел розвивац и шириц мрежу русинских утвердзеньох у славянских жемох хтору, на сиверу, почал Рурик.[73]

Нова Києвска держава напредовала дзекуюци богатим резервом бундичкох, пчолового воску, меду и рабох за вивоз,[74]а тиж и дзекуюци контроли над трома главнима тарґовинскима драгами восточней Европи. На сиверу, Новгород служел як комерциялна вяза медзи Балтицким морйом и поволґовску тарґовинску драгу цо водзела до жемох поволґовских Болгарох, Газарох и прейґ Каспийского моря аж по Баґдад, обезпечуюци приступ ґу тарґовищом и продуктом зоз централней Азиї и Блїзкого востоку.[75][76]Тарґовина ше тиж рушала од Балтику на юг прейґ мрежи рикох и малих лукох воздлуж Днїпру, позната як "драга од Варягох до Грекох", предлужуюци по Чарне морйо и далєй по Константиноплоль.[77]

Києв бул централна предстража воздлуж Днїпру и ґузел зоз сухожемну тарґовинску драгу восток-заход медзи Газарами и ґермаскима жемами штреднєй Европи[77]и можебуц бул и место зазберованя Раданитом, єврєйским трґовцом, медзи заходну Европу, Италию и Китайом.[78]Тоти таґовински вязи збогацели русинских тарґовцох и князох и финансовали войско, вибудов церквох, палатох, твердиньох и будуцих городох.[76]Звекшане глєданє луксузней роби спонукнуло виробок драгих прикраскох и релиґиозних предметох, оможлївело їх вивоз, а можлїве же постояла и напредна система кредитованя и пенєжних пожичкох.[74]

Вчасни вонкашнї одношеня

[edit]

Нєстабилна степска политика

Швидка експанзия Руси на юг приведла до зраженьох и нєстаблиних одношеньох зоз Газарами и другима сушедами у понтскей степи.[79][80]Газаре контроловали тарґовину та териториї од волґ-донских степох по восточни Крим и сиверни Кавказ през осме столїтє, а тот час историчаре волаю "Пакс Газарика" (Pax Khazarica),[81]тарґуюци и часто ше здружуюци з Византийским царством процив Персиянцох и Арабох. Концом осмого столїтя розпаднул ше Ґоктурков каганат и Мадяре, Печенєги, Уґри и Турки зоз централней Азиї миґровали на заход до степского реґиону,[82]цо приведло до воєного зраженя, претаргованя тарґовини и нєстабилносци у Газарским каганату.[83]Русини и Славянє ше скорей здружели зоз Газарами процив арабских нападох на Кавказ, алє вше баржей робели процив нїх же би обезпечели контролу над тарґовинскима драгами.[84]

Тарґовинска дрга по Волґи (червена), "драга од Варягох по Грекох" (лилова) и други тарґовински драги од VIII по XI вик (помаранчецова).

Византийска империя вихасновала нєстабилносц, та преширела свой политични уплїв и тарґовински одношеня перше зоз Газарами, а потим и зоз Русинами и другима степскима ґрупами.[85]Византия формовала Тему на Герсону (византийски циркул), формално познату як Климата, на Криму 830-их рокох же би ше одбранєла од нападох з Руси и охранєла свойо витални посилки житаркох хтори обезпечовали Константинополь.[66]Герсон тиж служел и як ключна дипломатска вяза зоз Газарами и другима у степи и постал центер чарноморскей тарґовини.[86]Византийци тиж помогли Газаром справиц твердиню у Саркелу на рики Дону же би защицели свою сиверозаходну гранїцу од навалох турских миґрантох и Русинох и контроловали каравански тарґовински драги и пристанїща медзи рику Дон и рику Волґу.[87] Ширенє Руси окончело дальши воєни и економски прицисок на Газарох, одбераюци им териториї, притоки и тарґовину.[88]Коло 890. року Олеґ водзел нєодлучну войну у жемох нїзшого цеку Днїстру и Днїпру зоз Тиверцами у Уличами, хтори вироятно були мадярски вазали и блокировали Русином приступ ґу Чарному морю.[89]Року 894. Мадяре и Печенїги були уцагнути до войни медзи Византию и Болгарским царством. Византийци ше догварели з Мадярами най нападню болгарску територию, а Болгарска за тото прешвечела Печенєгох най нападню Мадярох з хрибта.[90][91]

Заварти, Мадяре були примушени миґровац далєй на заход прейґ Карпатских горох на мадярску ровнїну, охабяюци Газарох без важного союзнїка и тампон-зони од Руси.[90][91]Селєнє Маярох оможлївело Руси приступ ґу Чарному морю[92]и вони пошвидко почали воєни екскурзиї на газарску територию воздлуж морского побережя коло рики Дон и долнього цеку Волґи. Русини пустошели и окрадали у реґионє Каспийского моря од 864. року,[93]зоз першу експедицию вельких розмирох 913. року, кед силовнє упадли до Бакуу, Ґилану, Мазандарану и пребили ше на Кавказ.[94][95][96]

З напредованьом Х вику, Газаре вецей нє могли глєдац порцию од поволговских Болгарох, а їх одношенє зоз Византию ше погоршовало прето же ше Византия здружела зоз Печенєгами процив нїх.[97]Печенєги могли безпечно упадац на газарски жеми зоз їх бази медзи рику Волґу и Доном, цо им допущело ширенє на заход.[98]Одношеня Русинох и Печенєгох були зложени прето же тоти ґрупи зменююцо правели союзи єдни процив других. Печенєги були номади хтори блукали по степох и ховали статок хтори черали з Русинами за польодїлски и други продукти.[99]

Рентабилна тарґовина Руси зоз Византийским царством мушела преходзиц през територию под контролу Печенєгох, так же потреба за релативно мирнима одношенями була сущна. Заш лєм, Примарна хронїка информує же Печенєги вошли на територию Руси 915. року и гоч потим зложели мир, вони знова медзисобно войовали 920. року у познєйших походох процив Византиї, алє у других часох були у союзу з Византию процив Руси.[100]

Одношеня Руси з Византию

[edit]
Рус под мурами Константинополя (860), Раздвил хронїка

По нападу Руси на Константинополь 860. року, византийски патриярх Фотиос (гречески: Φώτιος) послал на сивер мисионерох же би покресцели Рус и Славянох. Моравски княз Растислав питал од цара най обезпечи учительох за толкованє Святого писма, та 863. року браца Кирил и Методий були послати до Моравскей як мисионере пре знанє славянского язика.[70][101]Славянє нє мали писани язик, та браца обдумали глаголїцу, хтору познєйше заменєла кирилка (розвита у Першим болгарским царстве) и стандардизовали язик Славянох, познєйше познати як старославянски. Вони преложели часци Библиї и виробели перши славянски гараждански законїк и други документи, а язик и тексти ше преширели ширцом славянских територийох, уключуюци и Києвску Рус. Мисия Кирила и Методия служела як вирским, так и дипломатским цильом ширеци византийски културни уплїв як потримовку империялней вонкашнєй политики.[102]Патриярх 967. року обявел же Рус прилапела епископа и бешедує о "архиепископови рускому."[69] Одношеня медзи Рус и Византию постали зложенши потим як Олеґ превжал контролу над Києвом, цо ше одражовало на комерциялни, културни и воєни ствари.[103]Богатство и приходи Руси у велькей мири завишели од тарґовини з Византию. Константин Порфироґенит описал рочни обток києвских князох, зберанє порцийох од племенох клиєнтох, составянє продуктих до флотили хтора мала на стотки чамци, спущованє по цалим Днїпре до Чарного моря и плївбу по улїв Днїстру, делти Дунаю и далєй по Константинополь.[99][104] Кед ше врацали, ношели гадвабни платна, присмачки, вино и овоц.[69][105]

Важносц того тарґовинского одношеня приводзела до воєних акцийох и зявеня спорох. Примарна хронїка информує же Русини знова нападли Константинополь 907. року, вироятно же би обезпечели приступ ґу тарґовини. Хронїка велїча Олеґову воєну храбросц и оштроумносц и виполнєта є з леґендарнима деталями.[69][105] Византийски жридла нє споминаю сам напад, алє даскельо догварки зоз 907. и 911. року наводза тарґовински спорозуменя зоз Русинами,[106][107]чийо условия суґерую прицисок на ВизантиюхтораРусином давала квартелї и залихи за їх тарґовцох и тарґовински привилеґиї без порцийох у Константинололю.[69][108]

Хронїка дава митску приповедку о Олеґовей шмерци. Чародїй пророкує же принцова шмерц будзе повязана зоз одредзеним коньом. Олеґ дал коня скриц и вон познєйше загинул. Олеґ пошол опатриц коня и док стал над загинуту животиню триюмфуюци же прежил гроженє, гад го уцал медзи косци, а вон ше пошвидко похорел и умар.[109][110][non-primary source needed]Хронїка информує же княз Иґор нашлїдзел Олеґа 913. року, а по кратких зраженьох зоз Деревлянами и Печенєгами, настал период мира хтори тирвал вецей як двацец роки.

Принцеза Олґа ше вимсци Деревляном, Раздвил хронїка

Року 941. Иґор предводзел ище єден вельки напад Руси на Константинополь, вироятно знова пре тарґовонски права.[69]Морнарица у хторей було дзешец тисячи ладї, уключуюци и союзнїкох Печенєгох, зишла з ладьох на побережє Битиниї и опустошела азийске побережє Босфору.[111]Напад бул добре темпировани, можебуц пре обвисцуюци податки, понеже византийска флотила була завжата з Арабами на Медитеранє, а главна часц єй войска була змесцена на востоку. Русини палєли городи, церви и манастири, масакровали народ и громадзели плєн. Цар орґанизовал так же би мала ґрупа нєхаснованих ладьох була опремена зоз «греческим огньом» (руцачами огня) и послал их вочи Русином, прилудзуюци их обколєшиц континґент пред тим як почали руцац огень на нїх.[112]

Лиутпранд Кремонски написал же "Русини, кед видзели огень, скакали прейґ палуби, бо волєли воду як огень. Даєдни ше зачирели обтерховани з чежину своїх панцирох на першох и шлемох, а други ше запалєли." Зараброваним одрубани глави. Тото розогнало русинску флотилу, алє ше їх напади предлужели у позадини аж по Никомедию, з велїма жвирствами хтори приявени понеже жертви були розопяти и поставени за хаснованє як мети. Конєчно византийске войско сцигло зоз Балкану же би одогнало Русинох, а поморски континґент нїби знїщел векшу часц русинскей флотили кед ше врацал. То найскорей преувелїчованє, бо Рус пошвидко виведла нови напад. Конєц борби указує на звекшану воєну моц Византиї од 911. року, цо суґерує пременку у одношеню моцох.[111]

Иґор ше врацел до Києва жадни вимсценя. Зложел вельку воєну моц зоз сушедних славянских племенох и союзнїкох Печенєгох, а послал и по помоцнєнє од Варягох "з дугого боку моря".[112][113]Року 944. моци Руси знова напредовали на Грекох по жеми и морю, а византийска моц зоз Герсону одвитовала на напад. Цар послал дарунки и понукнул порцию место войни, а Русини прилапели. Амбасадоре з Руси, Византиї и Болгарох послати 945. року и заключена мировна догварка. Догварка ше знова фокусовала на тарґовину, алє тера з условиями за Рус уключуюци строги предписаня о справованю русинских тарґовцох у Герсону и Константонололю, як и окремни кари за потупенє законох.[114][non-primary source needed]Византия можебуц була мотивована войсц до спорозуменя пре застараносц же предлужени союз Руси, Печенєгох и Болгарх процив нєй, гоч вигоднєйши условия суґерую пременку моци.[115]

Святослав

[edit]
Мадрид Скилицес, стретнуце медзи Джоном I Тимискесом и Святославом

По Иґоровей шмерци 954. року, його супруга Олґа пановала як реґент у Києве док їх син Святослав нє постал полнолїтни (коло 963. року).[f]Його деценийне панованє у Руси було означене зоз швидку експанзию през заберанє Газарох у Понтийскей степи и з инвазию на Балкан. По конєц свойого краткого живота, Святослав створел за себе найвекшу державу у Европи, евентуално премесцаюци свойо шедзиско зоз Києва до Перейаславцу на Дунаю 969. року. За розлику од своєй мацери хтора прешла на християнство, Святослав, як и його дружтво, остал тварди поган. Пре нєсподзивану шмерц коло половки 972. року, Святославово забераня нє були консолидовани до функционалного царства, а його нєуспих запровадзиц стабилну сукцесию, приведол до братозабивацких звадох медзи його синами, хтора резултовала зоз забойством двох од трох його синох.

Владимирово панованє и християнизация

[edit]

Главна статя: Християнизация Києвскєй Руси

Додатни информациї: Владимирова конверзия

Рогнеда Полоцка, Владимир I Києвски и Изяслав Полоцки
Кресценє святого княза Владимира, у Соборней церкви святого Владимира, автор Виктор Васнєцов

Нє докуметоване ясно же кеди запровадзена титула велького княза, алє важносц Києвского князовства була похопена аж по шмерци Святослава I 972. року и по борбох медзи Владимиром Вельким и Ярополком I хтора ушлїдзела. Києв доминовал у реґионє през два шлїдуюци вики. Вельки княз (билоруски: вялікі князь, романизоване: vyaliki knyaz' лєбо vialiki kniaź, русийски: великий князь, романизоване: velikiy kniaz, русински: великый князь, романизоване: velykŷĭ kni͡az', українски: великий князь, романизоване: velykyi kniaz) Києва контроловал жеми коло городу, а його формало подредзена родзина пановала у инших городох и плацела му порцию. Зенит дежавней моци настал у часох панованя Владимира Велького (980-1015) и княза Яарослава I Мудрого (1019-1054). Обидвоме владаре предлужели стабилне ширенє Києвскей Руси хтору почал Олеґ.

Владимир бул новгородски принц кед його оцец Святослав I умар 972. року. Пошвидко бул примушени сцекнуц до Скандинавиї, дзе з помоцу мацерового брата Ерла Хокона Сиґурдсона, владара Норвежскей, основал викинґске войско и знова завжал Новгород и Києв од Ярополка, свойого брата по оцови, хтори пробовал завжац Новгород и Києв.[117] Гоч ше дакеди християнизация Києвскей Руси приписує лєм Володимирови/Владимирови, то бул длуги и компликовани процес хтори почал ище пред формованьом держави.[118]Уж у першим вику новей ери, Греки у чарноморских колонийох прияли християнство, а Примарна хронїка аж зазначела и леґенду о мисиї апостола Андрея у тих приморских крайох, як и о благослове места нєшкайшого Києва.[118]Ґоти миґровали през реґион у III вику, примаюци ариєвске християнство у IV вику, охабяюци за собу церкви зоз IV и V вику хтори викопани на Криме, гоч инвазия Гунох 370-их рокох застановела християнизацию за даскельо вики.[118]Даєдни з найвчаснєйших києвских принцох и принцезох як цо Асколд, Дир и Олґа з Києва нїби прешли на християнство, алє Олеґ Мудри, Иґор Києвски и Святослав остали поганє.[119] Примарна хронїка зазначує леґенду же Владимир/Володимир, кед одлучовал прияц нову виру место традиционалного славяанского поганства, послал даєдних зоз своїх найпочитованших совитнїкох и борцох як висланїкох до рижних часцох Европи. Вони нащивели християнски латински, єврейски и муслимански храми пред тим як конєчно сцигли до Константинополю. Одбили ислам прето же, медзи иншим, забанює хасновац алкогол, а юдаїзем прето же єврєйски бог допущел свойому вибраному народу буц позбути своєй жеми.[120]Тримали же церемониї у Римскей церкви допити. Алє, у Константинополю були нательо одушевени зоз красу катедрали Ая София и литурґийнима службами цо ше там отримовали, же ше такой теди опредзелєли за виру хтору би жадали шлїдзиц. Кед ше врацели дому, прешвечели Владимира же вира византийского обряду найлєпши вибор од шицких, после чого Владимир одпутовал до Константинополю и догварел малженство зоз принцезу Ану, шестру византийского цара Василия II.[120]Историйно патраци, вироятнєйше же прилапел византийске християнство же би очувал свойо дипломатски одношеня зоз Константинопольом.[121]Владимиров вибор восточного християнства можебуц одражовал и блїзки особни вязи зоз Константинопольом хтори пановал над Чарним морйом, а з тим и над тарґовину на найвиталнєйшей комерциялней драги Києва, рику Днїпер.[122]Спрам Примарней хронїки, Владимир покресцени 987. року и розказал же би ше шицки жителє Києва покресцели у авґусту 988. року.[121]Випатра же ше найвекше одуперанє християнизациї зявело у сиверних городох, уключуюци Новгород, Суздаль и Билозерск.[121] Привязаосц ґу Восточней церкви мала длугорочни политични, културни и вирски пошлїдки.[122]Церква мала литурґию написану з кирилку и корпус прекладох зоз греческого язика хтори були направени за славянски народи. Тота литература олєгчала Восточним Славяном преход на християнство и уведла их до рудиментарней греческей филозофиї, науки и историоґрафиї без потреби учиц гречески язик (було тарґовцох хтори тарґовели зоз Греками и вироятно розумели сучасни роботни гречески).[122]По Вельким розколу 1054. року, Русинска церква єден час отримовала заєднїцу зоз Римом и Константнопольом, алє ше, вєдно з векшину восточних церквох, на концу подзелєла же би шлїдзела восточно православних. Маюци тото на розуме, за розлику од других часцох греческого швета, Києвска Рус нє мала моцну одбойносц ґу заходному швету.[123]

Ярославово панованє

[edit]
Златна капура, Києв

Ярослав, познати як "Мудри", хтори ше борел за власц зоз своїма братами, син Владимира Велького, бул княз Новгороду у чаше оцовей шмерци 1015. року.[124] Гоч по першираз запровадзел свою власц над Києвом 1019. року, нє мал нєоспорну власц над цалу Києвску Рус аж по 1036. рок. Як и Владимир, Ярослав жадал злєпшац одношеня зоз остатком Европи, окреме зоз Византийским царством. Ярославова унука Евпраксия, дзивка його сина Всеволода II, києвского княза, була одата за Генрия II, цара Святого римского царства. Ярослав тиж догварел малженства за свою шестру и три дзивки зоз кралями Польскей, Французкей, Угорскей и Норвежскей.

Ярослав обнародовал перши восточнославянски законїк, Руску правду, вибудовал Соборну церкву святей Софиї у Новгородзе, бул покровитель священїком и монахом, и трима ше же основал школску систему. Ярославово синове розвили вельку Києвопечерску лавру (манастир).

Питаня сукцесиї (нашлїдства)

[edit]

Тиж опатриц: Война за нашлїдство и анализа

Князовства познєйшей Києвскей Руси (приблїжно од 1054.–1132. рок)

У викох хтори ушлїдзели по снованю держави, Руриково потомки дзелєли власц над Києвску Рус. Медзитим, нє ясни способ на яки ше кральовска власц преношела з єдного владара Рурикидох на другого, понеже Маґочи (2010. року) гварел: "Науковци розправяли о тим же яка була правдива система нашлїдзованя и чи вообще постаяла даяака система."'[125]Спрам Колмана (1990. року), применьована рота-система у хторей ше власц преношела од старшого на младшого брата и од мацерового брата на шестрового лєбо братового сина, як и од оца на сина. Младши члени династиї звичайно починали урядову кариєру як владаре меншого округу, напредовали до богатших и векших князовствох, а потим ше змагали за жадани престол Києва.[126] У каждим случаю, спрам писаня Качановского и других,"нє розвита одвитуюца система нашлїдзованя києвского престолу" по шмерци Ярослава Мудрого (1019-1054), зоз чим почал процес поступного розпадованя.[127]

Нєконвенционална система нашлїдзованя власци спричинєла нєпреривну мержню и ривалство у самей кральовскей фамелиї. Забойство члена фамелиї часто хасноване же би ше достало власц и може ше провдзиц окреме под час Ярославичох (Ярославових синох) кед запровадзена система прескочена на хасен поставяня Владимира II Мономаха як Велького княза Києва, цо за пошлїдок створело вельки звади медзи Олеґовичами зоз Чернїгова, Мономахом зоз Переяслава, Изасяловичами зоз Турова (Волинї) и з полоцкима князами. Києвски княз бул ослабени з роснуцим уплївом реґионалних кланох.

Фраґментация и опадованє

[edit]

Ривалске Полоцке княовство оспорело моц велького княза понеже окупировало Новгород кед ше Ростислав Владимирович борел за чарноморску луку Тмутаракан хтора припадала Чернїгову. Троме Ярославово синове хтори ше перше здружели, нашли ше у борби єдни процив других, окреме кед були поражени од куманских моцох 1068. року у битки на рики Алти. Пануюци вельки княз Изияслав сцекол до Польскей глєдаюци потримовку и о пар роки ше врацел же би запровадзел порядок. Ситуация ше ище баржей закомпликовала концом XI вику, цо приведло державу до гаосу и нєпреривних войнох. На инициятиву Владимира II Мономаха, 1097. року отримани Любецки собор Києвскей Руси нєдалєко од Чернїгова зоз главну намиру найсц порозуменє медзи зраженима боками. По 1130. рок, Мстислав Вельки вигнал шицких потомкох Всеслава Видовитого/Полоцкого до Византийского царства. Найвекше одуперанє Мономаховичом дали Олеґовичи кед ше вигнатому Всеволдови II удало постац вельки княз Києва. Ростиславичи, хтори ше перше устолїчели на галицких жемох по 1189. рок, були поражени од Мономах-Пястового потомка, Романа Велького. Опадованє моци Константинополю - главного тарґовинского партнера Києвскей Руси - одбавело значну улогу у препаданю Києвскєй Руси. Тарґовинска драга од Варягох до Грекох, по хторей ше роба рушала од Чарного моря (углавним византийского) през восточну Европу по Балтик, фундаментни камень києвского богатства и просперитету. Тоти тарґовински драги постали менєй важни з опадованьом моци Византийского царства и заходна Европа створела нови тарґовински драги до Азиї и на Блїзки восток. Як ше людзе менєй операли на преход през Києвску Рус пре тарґовину, так привреда Києвскй Руси баржей страдала.[128]

Остатнї владар хтори отримал єдинственну державу бул Мстислав Вельки. По його шмерци 1132. року, Києвска Рус нагло спадла до рецесиї, а Мстиславов нашлїднїк Ярополк II Києвски, место же би ше сконцентровал на вонкашнє гроженє од Куманох, бул уцагнути до зраженьох зоз нарастаюцу моцу Новгородскей републики. У марцу 1169. року коалиция домашнїх князох предводзена зоз Андрейом Боголюбским з городу Владимир, оплячкала Києв.[129]То пременєло перцепцию Києва и було доказ розщипканосци Києвскей Руси.[130]По конєц XII вику, києвска держава ше ище баржей подзелєла на приблїжно дванац розлични князовства.[131]

З лиловима буквами: Галицко-волиньске кральовство, єдно з нашлїднїкох Києвскей Руси

Крижарски войни принєсли пременку на европских тарґовинских драгох, цо пошвидшало препаданє Києвскєй Руси. Року 1204. моци Штвартей крижарскей войни оплячкали Константинополь, зоз чим тарґовинска драга по Днїпре постала марґинална.[16]Источашнє, Ливонски браца по мечу (сиверних крижарских войнох), заберали балтицки обласци и загрожовали новгородски жеми.

На сиверу, Новгородска Република напредовала, понеже контроловала тарґовински драги од рики Волґи по Балтицке морйо. Як Києвска Рус опадовала, Новгород поставал нєзависнєйши. Зоз Новгородом пановала локална олиґархия: главни одлуки влади приношела городска скупштина, хтора тиж виберала княза за войсководителя городу. Року 1136. Новгород ше побунєл процив Києва и постал нєзависни.[132]Тераз нєзависна городска република, наволована и як "Пан Вельки Новгородски", ширела свой "тарґовински интерес" на заход и на сивер: по Балтицке морйо и по мало населєни лєсовити реґиони. [132]

Княз Роман Мстиславич обєдинєл два скорей оддвоєни князовства - Галицке и Волиньске.[133]Його син Данил (1238-1264) глєдал потримовку зоз заходу.[134]Приял коруну од римского папи.[134]

Конєчни розпад

[edit]

По монґолскей инвазиї на Куманию (лєбо на Кипчакох), велї кумански владаре сцекли до Руси, як наприклад Кетен, а держава ше конєчно розпадла под прициском монґолскей инвазиї на Рус, розщипкуюци ю на князовства - нашлїднїки хтори плацели порцию Златней Хорди (такволане Татарске ярмо). Пред саму инвазию, Києвска Рус була релативно просперитетна обласц. Медзинародна тарґовина квитла, як и схопни ремеселнїки, а єй ґаздовства продуковали досц поживи за городске жительство. По инвазиї у позних 1230. рокох привреда ше розпадла, а жителє позабивани лєбо предати до рабства, док схопни роботнїки и ремеселнїки були посилани до монґолских степских обласцох.[135]

На югозаходней перифериї, Києвску Рус нашлїдзело Галицко-волиньске князовство. Познєйше, кед тоти териториї, хтори нєшка часц сучасней України и Билоруси, спадли до рук Гедиминидох, моцне, углавним порусначене Вельке войводство Литванске ше у велькей мири операло на културни и правни традициї Руси. Од 1398. року по Лублинску унию 1569. року, його полне мено було Вельке войводство Литваниї, Рутениї и Самоґотиї.[136]

На сиверовосточней перифериї Києвскей Руси, ґу традициї ше прилагодзели у Владимир-суздальским князовстве хторе поступнє ґравитовало ґу Москви. На самим сиверу, Новгородска и Псковска феудална република були менєй автократски од Владимир-суздальского князовства, док их нє абсорбовало Вельке московске войводство. Сучасни историчаре зоз Билоруси, Русиї и України под'єднак трмаю Києвску Рус як перши период историї своїх жемох.[127][11]

Дружтво

[edit]

Култура

[edit]
Запровадзованє правди у Києвскей Руси, автор Иван Билибин

Главна статя: Култура Києвскей Руси Тиж опатриц: Закон Києвскей Руси - Руска правда и Демоґрафска история Русиї и Києвскей Руси, Монґолска инвазия и вазалство Жем Києвскей Руси була лєсовита и степска (опать восточноевропски лєсовити степи и штреднєевропски мишани лєси), а шицки єй главни рики наставали на Валдайских горох як наприклад Днїпер. Жем була населєна першенствено зоз славянскима и финскима племенами.[137]Шицки племена були до одредзеней мири ловаре-зазбероваче, алє Славянє були першенствено польодїлци, шали житарки и други польопривредни култури и ховали статок.[39]Пред наставаньом Києвскей Руси тоти племена мали своїх вождох и богох, а интеракция медзи племенами була з часу на час лєбо пре тарґовину, лєбо пре борби.[39]Найвреднєйша роба зоз хтору ше тарґовело були раби и бундички (звичайно за стриберни пенєжки лєбо ориєнталне облєчиво), а заєднїцки тарґовински партнере були волґовски Болгаре, газарски город Итил и византийски Герсон.[39]Початком IX вику, ґрупи скандинавских авантуристох цо були познати як Варяги, а познєйше як Рус, почали плячкац рижни (славянски) валали у реґионє, збераюци порцию за охрану од плячкох хтори робели други Варяги.[39]З часом тоти одношеня плаценя порциї за охрану преросли до тирвацей политичней структури: русински велможове постали князове, а славянски жителє їх поданїки.[138]

Економия

[edit]

Дальши информациї: Пенєж Києвсйей Руси

Зберанє порциї. Малюнок Николаса Рериха зоз 1908. року.

На початку Х вику, Києвска Рус углавним тарґовела зоз другима племенами у восточней Европи и Скандинавиї. “Нє були потребни зложени дружтвени структури же би ше окончовали тоти черанки у лєсох сиверно од степох. Покля поднїмателє дїйствовали у малим чишлє, и тримали ше на сиверу, нє прицаговали увагу патрачох лєбо писательох.” Рус тиж мала моцни тарґовински вязи зоз Византию, окреме на початки 900-их рокох, на цо указую контракти зоз 911. и 944. року. Тоти контракти ше одноша на третман византийских рабох цо сцекли и огранїченє количества одредзеней роби як цо то гадваб хтори ше могло купиц од Византиї. Рус хасновала дереґлї направени зоз стеблох на хторих славянски племена плївали по цалей рики Днїпру и преношели робу, а окреме рабох до Византиї.[139]

Под час києвскей ери, тарґовина и транспорт у велькей мири завишели од мрежи рикох и пристанїщох.[140]До того периоду, тарґовински мрежи ше преширели же би задоволєли вецей нє лєм локални потреби, алє вельо вецей. О тим шведоча виглєдованя склєняних судзинох яки пренайдзени на вецей як трицец локалитетох од Суздалю, Друцку и Билоозера Вони указали же велька векшина з нїх продукована у Києве. Києв бул главне складзиско и транзитна точка за тарґовину знука Руси, зоз Византию и зоз реґионом коло Чарного моря. Гоч тота тарґовинска мрежа уж постояла, єй обсяг ше нагло звекшал у XI вику. Києв бул тиж доминантни у нукашнєй тарґовини медзи городами у Руси и тримал монопол на продукти зоз скла (склєняни судзини, ґлазовану керамику и скла за облаки) аж по половку XII вику, кед страцел монопол медзи городами у Руси. Технїка продукциї интарзийней ґлейти пожичена од Византиї. Вонконцом штреднього Днїпру пренайдзени византийски амфори, вино и маслинов олєй, цо указує на тарґовину медзи Києвом и городами на тарґовинскей драги до Византиї.[141] Вжиме, владар Києва би виходзел нащивиц Дреґовичох, Кривичох, Деревлянох, Сиверянох и други покорени племена. Даєдни плацели порцию з пенєжом, даєдни зоз бундичками лєбо у другей роби, а даєдни з рабами. Тота система плаценя порциї наволана полюдє.[142][143]

Релиґия

[edit]

Дальши информациї: Култура Києвскей Руси и релиґия и Владимирово вирске обраценє

Катедрала Святей Софиї у Полоцку (ремонтована у XVIII вику потим як ю зруйновала русийска армиїя)
Катедрала Святей Софиї, Новгород, вибудована коло половки XI вику
Успенска катедрала, Владимир, вибудована 1160. року

Спрам Мартинового писаня (2009), “Християнство, юдаїзем и ислам були уж длуго познати у тих жемох, а Олґа особнє прешла на християнство. Медзитим, кед Владимир превжал престол, поставел на верх брега у Києве идолох: нордийских, славянских, финских и иранских богох цо их обожовали рижни елементи його дружтва, у намаганю створиц єдинствени пантеон за свой народ. Алє пре причини хтори остали нєясни, вон пошвидко напущел тоту намиру на хасен християнства.”[144]

Архитектура

[edit]

Главна статя: Архитектура Києвскей Руси

Тиж опатриц: Список будовньох у предмонґолскей Руси

Архитрктура Кєвскей Руси то найстарши период українскей, русийскей и билорускей архитектури, хтора вирастала на фундаментох византийскей култури, алє з велїма иновациями и особенима архитектонскима формами. Векшина остаткох тих будинкох то православни церкви, лєбо часци капурох у городских утвердзеьох.

Административне подзелєнє

[edit]
Рус, 1015–1113

Тиж опатриц: Список племенох и державох (князовствох) у Билорусиї, Русиї и України

Восточнославянски жеми були спочатку подзелєни на князовски обласци, такволани землї лєбо "волость" (од термина "власц" лєбо "владанє").[145] Менша єдинка велькосци єдного клану ше волала "верв" лєбо "погостъ", на чиїм чолє була "копа" лєбо "вече" (рада).[146]

Од XI по XIII вик князовства були подзелєни на "волости" зоз центром у такволаним "пригородзе" (лєбо "городзе" - утвердзеним населєню).[147]Волост була зложена з даскелїх вервох лєбо громадох (комунох лєбо заєднїцох). Локални уряднїк ше волал волостел лєбо староста.

Ярослав Мудри дал приоритет и власц главнєйшим князовством же би зменшал фамелийни конфликти коло нашлїдзованя.[125]

1. Києвске и Новгоодске князовство додзелєне найстаршому синови Изияславови I Києвскому, хтори постал вельки принц;

2. Князовство Чернїгова и Тмутаракану додзелєне Святославови II Києвскому;

3. Переяславске и Ростов-суздальске князовство додзелєне Всеволодови I Києвскому;

4. Смоленске князовство додзелєне Вячеславови Ярославичови;

5. Волиньске князовство додзелєне Иґорови Ярославичови.

Ярослав Мудри нє спомнул Полоцке князовство у хторим пановал Ярославов старши брат Изияслав Полоцки и хторе мало остац у власци його потомкох, як и Галицке князовство хторе превжала династия його унука Ростислава.[125]

Вонкашнї одношеня

[edit]

Воєна история

[edit]

Дотатни информациї: Список войнох у хторих участвовала Києвска Рус Тота часц виривок зоз: Войско Києвскей Руси

Дружина: князовска кавалерия. Войско Києвскей Руси було єй оружийана моц медзи IX и XIII виком. У нїм була углавним пешадия городскей милициї хтору потримовала дружинска кавалерия.

Степово народи

[edit]

Од IX вику надалєй, печенєґски номади мали нєвигодни одношеня зоз Києвску Рус. Вецей як два вики спорадично нападали на Рус. То дакеди прерастало до правих войнох полного обсягу як цо то война Иґорова процив Печенєгох 920. року, о хторей информує Примарна хронїка. Медзитим, було и тирваци воєни союзи як наприклад од 943. року, кед Иґор нападал на Византию.[g] Року 968. Печенєги нападли и обшедали Києв.[148]

Бонияк, кумански кан (познати и як храстави, шуґави), предводзел велї инвазиї на Києвску Рус. Року 1096. вон нападнул Києв, оплячкал Києвску лавру (манастир) и спалєл князовску палату у Берестове. Бул поражени од Владимира Мономаха, Олеґа, Сярополка и других русинских князох.[149]

Византийске царство

[edit]

Тиж опатриц: Рус - византийска война

Византия швидко постала главни тарґовински и културни партнер Києва, алє одношеня нє були вше приятельски. Єдно з найвелших досцигнуцох династиї Рурикидох бул напад на Византию 96. року. Любителє з Руси роками путовали зоз Києва до Константинополю, а Константин Порфироґенит, цар византийского царства, верел же им то дало информациї о чежких часцох драги и о тим дзе путнїки були найзагроженши, цо би було релевантне за инвазию. Тота драга водзела през обласц Печенєгох, углавним по рикох. У юнию 941. року Рус поставела поморске стрежиско византийским моцом, надополнююци свою малочисленосц з малима маневерскима чамцами. Тоти чамци були подло опремени за транспорт вельких количествох блага, цо суґерує же им плячка нє була циль. Напад предводзел, спрам Примарней хронїки, краль Иґор. Три роки познєйше, у конґтракту зоз 944. року писало же шицким ладьом хтори ше приблїжую ґу Византиї мушело предходзиц писмо княза зоз фамелиї Рурикидох у хторим ше ма навесц їх число и потвердзенє їх миролюбивих намирох. То указує нє лєм на страх од нового нєсподзиваного нападу, алє и на звекшане присуство Києва на Чарним морю.[150]

Монґоли

[edit]

Тиж опатриц: Шехтерово писмо и Монґолска инвазия на Києвску Рус

Бату-кан плячка Суздаль

Монґолска империя окончела инвазию на Києвску Рус у XIII вику, опустошела числени городи улючуюци Рязань, Коломну, Москву, Владимитри Києв. Монґолска плячка Києва (1240) ше вообще трима як конєц Києвскєй Руси. Бату-кан потим подредзел Галичину и Волинє, нападнул на Польску и Угорску и основал Златну горду у Сараю 1242.року.[151]Забераня углавним застановени пре кризну сукцесию по шмерци Оґедея, цо приведло до того же ше Бату-кан врацел до Монґолиї вибрац шлїдуюцого владара у клану.[151]

Историйна прецена

[edit]
Польо битки Иґора Святославича зоз Половцами, автор Виктор Васнєцов

Києвска Рус, гоч слабо населєна у поровнаню зоз заходну Европу,[152] була нє лєм найвекша сучасна европска держава по поверхносци, алє и културно напредна.[153]Писменосц у Києве, Новгородзе и у другх вельких городох, була висока.[154]Новгород мал канализацийну систему и древени тротоари яки ше, у тих часох, ридко находзели у других городох.[155]Закон Руска правда огранїчовал кари на пенєжни и нє предвидзовал смертельну кару. Одердзени права були додзелєни женом, як цо то маєтни права и права нашлїдзованя.[156][157][158] Економски розвой Києвскєй Руси ше вироятно одражовал и на демоґрафию. Прецени науковцох о чишлє жительох Києва коло 1200. року ше рушаю од 36.000 по 50.000 (у тих часох Париз мал коло 50.000, а Лондон 30.000).[159]Новгород мал коло 10.000 до 15.000 жительох 1000. року и дупло вецей 1200. року, а Чернїгов теди мал векшу поверхносц од Києва и Новгороду, та ше рахує же мал ище вецей жительох.[159]Константинополь, теди єден з найвекших городох на швеце, коло 1180. року мал коло 400.00 жительох.[160]Совєтски науковец Михаил Тихомиров вираховал же Києвска Рус мала коло 300 урбани центри пред монґолску инвазию.[161] Києвска Рус тиж мала важну ґенеалоґийну улогу у европскей политики. Ярослав Мудри, чия мачоха припадала македонскей династиї цо пановала з Византийским царством од 867. по 1056, рок, оженєл ше з єдину законїту дзивку краля хтори християнизовал Шведску. Його дзивки постали кралїци Угорскей, Франзузкей и Норвежскей, його синове ше оженєли зоз дзивками польского краля и византийского цара, з папову шестринїцу, а його унуки були нємецка царица и (спрам єдней теориї) кралїца Шкотскей. Унук му ше оженєл зоз єдину дзивку остатнього анґлосаксонского краля Анґлиї. Так Рурикиди були кральовска фамелия зоз добрима вязами у тих часох.

Серґий Плохи 2006. року предложел "денационализацию" Києвскей Руси: процивнє тому цо робене у модерних националистичних интерпретацийох, закладал ше за "оддвойованє Києвскєй Руси" як мултиетнїчней держави од националних историйох Русиї, України и Билоруси. То ше одноши на слово Рус и на концепт рускей жеми.[162]Спрам Галперина зоз 2010. року, "Плохийов приступ нє понїщує ривалску анализу Московиї, Литваниї лєбо України на нашлїдство Києва, вон єдноставно, дриля таки претензиї до сфери идеолоґиї."[163]

У популарней култури

[edit]

Финска фолк-метал ґрупа "Турисас" продуковала розлични писнї на своїх албумох "Варязки способ" (The Varangian Way ) 2007. року и "Стань и бор ше" (Stand Up and Fight ) 2011. року на хторих ше находза скандинавски мена як Jarisleif за Велького принца Ярослава у писнї "На Ярославовим суду" (In the Court of Jarisleif) и староскандинавски еґзонми за топоними як Holmgard за Новгород у писнї "По Голмґард и далєй" (To Holmgard and Beyond) лєбо як Miklagard за Константинополь у писнї "Константинопольска увертира" (Miklagard Overture), шицко у вязи з Києвску Рус. Спрам Боселмана (2018. року) и Ди Дьоия, ґрупа Турисас хаснує скандинавски мена як "способ преношеня историйного контексту през тематику писньох", односно як "приповедки о скандинавским предхристиянским жительстве и його путованьох на Восток по драги познатей як ‘Oд Варягох по Грекох’ т.є. до Константинополю. "[164][165]

Ґалерия

[edit]

Колекция мапох

[edit]
  • Мапа Руси од VIII по IX вик, aвтор Леонард Ходзко (1861)
    Мапа Руси од VIII по IX вик, aвтор Леонард Ходзко (1861)
  • Мапа Руси у IX вик у автор Антоан Филип Хоуз (1884)
    Мапа Руси у IX вик у автор Антоан Филип Хоуз (1884)
  • Мапа Руси у IX вику, автор Ф. С. Велєр (1893)
    Мапа Руси у IX вику, автор Ф. С. Велєр (1893)
  • Мапа Руси у Европи 1000. року (1911)
    Мапа Руси у Европи 1000. року (1911)
  • Мапа Руси у Европи 1097. року (1911)
    Мапа Руси у Европи 1097. року (1911)
  • Мапа зоз 1139. року автора Йоакима Лелевелача. Сиверовосток идентификовани як Залесє.
    Мапа зоз 1139. року автора Йоакима Лелевелача. Сиверовосток идентификовани як Залесє.
  • Фраґмент Табуле Роґериане автор Мухамед ал-Идриси.
    Фраґмент Табуле Роґериане автор Мухамед ал-Идриси.
  • Прегляд князовствох Києвскей Руси.
    Прегляд князовствох Києвскей Руси.

Уметносц и архитектура

[edit]
  • Генрик Семирадски (Henryk Siemiradzki 1883): Хованє на ладї русинского поглавара як описал арабски путнїк Ахмад ибн Фадлан, хтори нащивел сиверовостаочну Европу у Х вику.
    Генрик Семирадски (Henryk Siemiradzki 1883): Хованє на ладї русинского поглавара як описал арабски путнїк Ахмад ибн Фадлан, хтори нащивел сиверовостаочну Европу у Х вику.
  • Макета ориґиналней катедрали Свята София, Києв, яку ше хаснує на сучасним українским пенєжу 2 гривнї.
    Макета ориґиналней катедрали Свята София, Києв, яку ше хаснує на сучасним українским пенєжу 2 гривнї.
  • Рождество, Києвска (вироятно галицка) илуминация зоз Ґетрурдового псалтира.
    Рождество, Києвска (вироятно галицка) илуминация зоз Ґетрурдового псалтира.
  • Панцир шедлача и коньски серсан. Желєзо, XII - XIII вик, валал Липовец, Києвска обласц, гроб 264, вояцке хованє. Дeржавни музей Ермитаж.
    Панцир шедлача и коньски серсан. Желєзо, XII - XIII вик, валал Липовец, Києвска обласц, гроб 264, вояцке хованє. Дeржавни музей Ермитаж.

Тиж опатриц вецей информациї на анґлийским язику:

Референци

[edit]
  1. ^ a b Magocsi 2010, p. 55.
  2. ^ Martin 2009b, p. 1.
  3. ^ Plokhy 2006, p. 10.
  4. ^ a b Rubin, Barnett R.; Snyder, Jack L. (1998). Post-Soviet Political Order: Conflict and State Building. London: Routledge. p. 93. As the capital of Kyivan Rus .... "The Golden Age of Kyivan Rus'". gis.huri.harvard.edu. Archived from the original on 30 October 2022. Retrieved 30 October 2022. "Ukraine – History, section "Kyivan (Kievan) Rus"". Encyclopedia Britannica. 5 March 2020. Archived from the original on 6 September 2015. Retrieved 2 July 2020.
    • Zhdan, Mykhailo (1988). "Kyivan Rus'". Encyclopedia of Ukraine. Archived from the original on 26 March 2023. Retrieved 2 July 2020.
  5. ^ Katchanovski et al. 2013, p. 196.
  6. ^ Martin 2009b, p. 1–5.
  7. ^ a b c John Channon & Robert Hudson, Penguin Historical Atlas of Russia (Penguin, 1995), p.14–16.
  8. ^ "Rus | people | Britannica". www.britannica.com. Archived from the original on 24 March 2022. Retrieved 1 April 2022.
  9. ^ a b Little, Becky (4 December 2019). "When Viking Kings and Queens Ruled Medieval Russia". HISTORY. Archived from the original on 6 April 2022. Retrieved 1 April 2022.
  10. ^ Kievan Rus Archived 18 May 2015 at the Wayback Machine, Encyclopædia Britannica Online.
  11. ^ a b Plokhy 2006, p. 10–15.
  12. ^ Kyivan Rus' Archived 26 March 2023 at the Wayback Machine, Encyclopedia of Ukraine, vol. 2 (1988), Canadian Institute of Ukrainian Studies.
  13. ^ See Historical map of Kievan Rus' from 980 to 1054 Archived 11 May 2021 at the Wayback Machine.
  14. ^ Bushkovitch 2011, p. 11.
  15. ^ Paul Robert Magocsi, Historical Atlas of East Central Europe (1993), p.15.
  16. ^ a b "Civilization in Eastern Europe Byzantium and Orthodox Europe". occawlonline.pearsoned.com. 2000. Archived from the original on 22 January 2010.
  17. ^ Picková, Dana, O počátcích státu Rusů, in: Historický obzor 18, 2007, č.11/12, s. 253–261
  18. ^ Назаренко А. В. Глава I Archived 4 March 2016 at the Wayback Machine // Древняя Русь на международных путях: Междисциплинарные очерки культурных, торговых, политических связей IX—XII вв. Archived 31 January 2012 at the Wayback Machine — М.: Языки русской культуры, 2001. — c. 40, 42—45, 49—50. — ISBN 5-7859-0085-8.
  19. ^ Magocsi 2010, p. 72–73.
  20. ^ Magocsi 2010, p. 56–57.
  21. ^ Blöndal, Sigfús (1978). The Varangians of Byzantium. Cambridge University Press. p. 1. ISBN 978-0-521-03552-1. Archived from the original on 14 April 2023. Retrieved 2 February 2014.
  22. ^ a b Stefan Brink, 'Who were the Vikings?', in The Viking World Archived 14 April 2023 at the Wayback Machine, ed. by Stefan Brink and Neil Price (Abingdon: Routledge, 2008), pp. 4–10 (pp. 6–7).
  23. ^ "Russ, adj. and n." OED Online, Oxford University Press, June 2018, www.oed.com/view/Entry/169069. Accessed 12 January 2021.
  24. ^ Motsia, Oleksandr (2009). «Руська» термінологія в Київському та Галицько-Волинському літописних зводах ["Ruthenian" question in Kyiv and Halych-Volyn annalistic codes] (PDF). Arkheolohiia (1). doi:10.6084/M9.FIGSHARE.1492467.V1. ISSN 0235-3490. Archived (PDF) from the original on 2 February 2014. Retrieved 25 January 2023.
  25. ^ a b Magocsi 2010, p. 72.
  26. ^ Melnikova, E. A.; Petrukhin, V. Ya.; Institute of World History of the Russian Academy of Sciences, eds. (2014). Древняя Русь в средневековом мире: энциклопедия [Early Rus in the medieval world: encyclopedia]. Moscow: Ladomir. OCLC 1077080265.
  27. ^ Флоря, Борис Николаевич (1993). "Исторические судьбы Руси и этническое самосознание восточных славян в XII—XV веках" (PDF). Славяноведение (in Russian). 2: 12-15. Retrieved 21 December 2023.
  28. ^ Tolochko, A. P. (1999). "Khimera "Kievskoy Rusi"". Rodina (in Russian) (8): 29–33.
  29. ^ Колесса, Олександер Михайлович (1898). Столїтє обновленої українсько-руської лїтератури: (1798–1898). Львів: З друкарні Наукового Товариства імені Шевченка під зарядом К. Беднарського. p. 26. В XII та XIII в., в часі, коли південна, Київська Русь породила такі перли літературні ... (In the twelfth and thirteenth centuries, at a time when southern, Kyivan Rus' gave birth to such literary pearls ...)
  30. ^ Колесса, Олександер Михайлович (1898). Столїтє обновленої українсько-руської лїтератури: (1798–1898). Львів: З друкарні Наукового Товариства імені Шевченка під зарядом К. Беднарського. p. 26. В XII та XIII в., в часі, коли південна, Київська Русь породила такі перли літературні ... (In the twelfth and thirteenth centuries, at a time when southern, Kyivan Rus' gave birth to such literary pearls ...)
  31. ^ Oreletsky, Vasyl (1957). "The Leading Feature of Ukrainian Law" (PDF). The Ukrainian Review. 4 (3): 49. Archived (PDF) from the original on 10 March 2022. Retrieved 5 April 2022.
  32. ^ Sempruch, Justyna; Willems, Katharina; Shook, Laura (2006). Multiple Marginalities: An Intercultural Dialogue on Gender in Education Across Europe and Africa. Königstein: Helmer. the territory of Kyevan Rus
  33. ^ Crawford, Ross (30 July 2021). "Joy as Coventry's Ukrainian Community Marks the Founding of the Church of St Volodymyr". Coventry Observer. Archived from the original on 28 October 2022. Retrieved 28 October 2022. the Christianisation of 'Kyevan Rus'
  34. ^ Martin 2004, p. 2–4.
  35. ^ Carl Waldman & Catherine Mason, Encyclopedia of European Peoples (2006) Archived 22 March 2023 at the Wayback Machine, p.415.
  36. ^ Freeze, Gregory L. (2009). Russia: A History. New York: Oxford University Press. p. 3. ISBN 978-0-19-956041-7.
  37. ^ Martin 2004, p. 4.
  38. ^ a b Logan 2005, p. 184.
  39. ^ a b c d e Martin 2009b, p. 2.
  40. ^ Elena Melnikova, 'The "Varangian Problem": Science in the Grip of Ideology and Politics', in Russia's Identity in International Relations: Images, Perceptions, Misperceptions, ed. by Ray Taras (Abingdon: Routledge, 2013), pp. 42–52.
  41. ^ Jonathan Shepard, "Review Article: Back in Old Rus and the USSR: Archaeology, History and Politics", English Historical Review, vol. 131 (no. 549) (2016), 384–405 doi:10.1093/ehr/cew104 (p. 387), citing Leo S. Klejn, Soviet Archaeology: Trends, Schools, and History, trans. by Rosh Ireland and Kevin Windle (Oxford: Oxford University Press, 2012), p. 119.
  42. ^ Artem Istranin and Alexander Drono, "Competing historical Narratives in Russian Textbooks", in Mutual Images: Textbook Representations of Historical Neighbours in the East of Europe, ed. by János M. Bak and Robert Maier, Eckert. Dossiers, 10 ([Braunschweig]: Georg Eckert Institute for International Textbook Research, 2017), 31–43 (pp. 35–36).
  43. ^ "Kievan Rus". World History Encyclopedia. Archived from the original on 14 April 2021. Retrieved 24 May 2020.
  44. ^ Magocsi 2010, p. 56.
  45. ^ Nicholas V. Riasanovsky, A History of Russia, pp. 23–28 (Oxford Press, 1984).
  46. ^ Internet Encyclopedia of Ukraine Archived 7 September 2018 at the Wayback Machine Normanist theory
  47. ^ The Russian Primary Chronicle Archived 30 April 2015 at the Wayback Machine, Encyclopædia Britannica Online.
  48. ^ Riasanovsky, p. 25.
  49. ^ Riasanovsky, pp. 25–27.
  50. ^ David R. Stone, A Military History of Russia: From Ivan the Terrible to the war in Chechnya (2006), pp. 2–3.
  51. ^ Williams, Tom (28 February 2014). "Vikings in Russia". blog.britishmuseum.org. The British Museum. Archived from the original on 21 January 2021. Retrieved 15 January 2021. Objects now on loan to the British Museum for the BP exhibition Vikings: life and legend indicate the extent of Scandinavian settlement from the Baltic to the Black Sea . . .
  52. ^ Franklin, Simon; Shepard, Jonathan (1996). The Emergence of Rus: 750–1200. Longman History of Russia. Essex: Harlow. ISBN 0-582-49090-1.
  53. ^ Fadlan, Ibn (2005). (Richard Frey) Ibn Fadlan's Journey to Russia. Princeton, NJ: Markus Wiener Publishers.
  54. ^ Rusios, quos alio nos nomine Nordmannos apellamus. (in Polish) Henryk Paszkiewicz (2000). Wzrost potęgi Moskwy, s.13, Kraków. ISBN 83-86956-93-3
  55. ^ Gens quaedam est sub aquilonis parte constituta, quam a qualitate corporis Graeci vocant [...] Rusios, nos vero a positione loci nominamus Nordmannos. James Lea Cate. Medieval and Historiographical Essays in Honor of James Westfall Thompson. p.482. The University of Chicago Press, 1938
  56. ^ Leo the Deacon, The History of Leo the Deacon: Byzantine Military Expansion in the Tenth Century (Alice-Mary Talbot & Denis Sullivan, eds., 2005), pp. 193–94 Archived 22 March 2023 at the Wayback Machine.
  57. ^ Magocsi 2010, p. 59.
  58. ^ a b Cross & Sherbowitz-Wetzor 1930, p. 6.
  59. ^ a b Cross & Sherbowitz-Wetzor 1953, p. 7.
  60. ^ a b Konstam, Angus (2005). Historical Atlas of the Viking World. London: Mercury Books London. p. 165. ISBN 1904668127. This unlikely invitation was clearly a vehicle to explain the annexation of these territories by the Vikings, and to lend authority to a later generation of Rus rulers.
  61. ^ Magocsi 2010, p. 55, 59–60.
  62. ^ Thomas McCray, Russia and the Former Soviet Republics (2006), p. 26
  63. ^ a b Martin 2009a, p. 37.
  64. ^ Cross & Sherbowitz-Wetzor 1953, p. 8.
  65. ^ a b Ostrogorsky 1969, p. 228.
  66. ^ a b c Majeska 2009, p. 51.
  67. ^ Logan 2005, p. 172–73.
  68. ^ The Life of St. George of Amastris describes the Rus' as a barbaric people "who are brutal and crude and bear no remnant of love for humankind". David Jenkins, The Life of St. George of Amastris Archived 5 August 2019 at the Wayback Machine (University of Notre Dame Press, 2001), p.18.
  69. ^ a b c d e f Majeska 2009, p. 52.
  70. ^ a b Dimitri Obolensky, Byzantium and the Slavs (1994), p.245 Archived 22 March 2023 at the Wayback Machine.
  71. ^ Martin 2009b, p. 3.
  72. ^ Cross & Sherbowitz-Wetzor 1953, p. 7–8.
  73. ^ Vernadsky 1973, p. 23.
  74. ^ a b Walter Moss, A History of Russia: To 1917 (2005), p. 37 Archived 22 March 2023 at the Wayback Machine.
  75. ^ Magocsi 2010, p. 96.
  76. ^ a b Martin 2009a, p. 47.
  77. ^ a b Martin 2009a, p. 40, 47.
  78. ^ Perrie, Maureen; Lieven, D. C. B.; Suny, Ronald Grigor (2006). The Cambridge History of Russia: Volume 1, From Early Rus' to 1689. Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-81227-6. Archived from the original on 22 March 2023. Retrieved 28 July 2022.
  79. ^ Magocsi 2010, p. 62, 66.
  80. ^ Martin 2004, p. 16–19.
  81. ^ Victor Spinei, The Romanians and the Turkic Nomads North of the Danube Delta from the Tenth to the Mid-Thirteenth Century (2009), pp. 47–49 Archived 22 March 2023 at the Wayback Machine
  82. ^ Peter B. Golden, Central Asia in World History (2011), p. 63 Archived 22 March 2023 at the Wayback Machine.
  83. ^ Magocsi 2010, p. 62–63.
  84. ^ Vernadsky 1973, p. 20.
  85. ^ Magocsi 2010, p. 62.
  86. ^ Angeliki Papageorgiou, "Theme of Cherson (Klimata)" Archived 29 November 2014 at the Wayback Machine, Encyclopaedia of the Hellenic World (Foundation of the Hellenic World, 2008).
  87. ^ Kevin Alan Brook, The Jews of Khazaria (2006), pp. 31–32 Archived 22 March 2023 at the Wayback Machine.
  88. ^ Martin 2004, p. 15–16.
  89. ^ Vernadsky 1973, p. 62.
  90. ^ a b John V. A. Fine, The Early Medieval Balkans: A Critical Survey from the Sixth to the Late Twelfth Century (1991), pp. 138–139 Archived 22 March 2023 at the Wayback Machine.
  91. ^ a b Spanei (2009), pp. 66, 70.
  92. ^ Vernadsky 1973, p. 28.
  93. ^ B. N. Zakhoder (1898–1960). The Caspian Compilation of Records about Eastern Europe (online version Archived 1 May 2021 at the Wayback Machine) (in Russian).
  94. ^ Vernadsky 1973, p. 32–33.
  95. ^ Gunilla Larsson. Ship and society: maritime ideology in Late Iron Age Sweden Archived 23 April 2023 at the Wayback Machine Uppsala Universitet, Department of Archaeology and Ancient History, 2007. ISBN 91-506-1915-2. p. 208.
  96. ^ Cahiers du monde russe et soviétique, Volume 35, Number 4 Archived 22 March 2023 at the Wayback Machine. Mouton, 1994. (originally from the University of California, digitalised on 9 March 2010)
  97. ^ Moss (2005), p. 29 Archived 22 March 2023 at the Wayback Machine.
  98. ^ Magocsi 2010, p. 66.
  99. ^ a b Martin 2004, p. 17.
  100. ^ Moss (2005), pp.29–30 Archived 22 March 2023 at the Wayback Machine.
  101. ^ Saints Cyril and Methodius, [1] Archived 5 May 2015 at the Wayback Machine Encyclopædia Britannica.
  102. ^ Obolensky (1994), pp..244–246 Archived 22 March 2023 at the Wayback Machine.
  103. ^ Magocsi 2010, p. 66–67.
  104. ^ Vernadsky 1973, p. 28–31.
  105. ^ a b Vernadsky 1973, p. 22.
  106. ^ Magocsi 2010, p. 67.
  107. ^ John Lind, Varangians in Europe's Eastern and Northern Periphery, Ennen & nyt (2004:4).
  108. ^ Logan 2005, p. 192.
  109. ^ Vernadsky 1973, p. 22–23.
  110. ^ Cross & Sherbowitz-Wetzor 1930, p. 69.
  111. ^ a b Ostrogorsky 1969, p. 277.
  112. ^ a b Logan 2005, p. 193.
  113. ^ Cross & Sherbowitz-Wetzor 1930, p. 72.
  114. ^ Cross & Sherbowitz-Wetzor 1930, p. 73–78.
  115. ^ Spinei, p.93.
  116. ^ Ostrowski 2018, p. 41–42.
  117. ^ "Vladimir I (grand prince of Kiev) – Encyclopædia Britannica". Britannica.com. 28 March 2014. Archived from the original on 17 October 2014. Retrieved 7 August 2014.
  118. ^ a b c Katchanovski et al. 2013, p. 74.
  119. ^ Katchanovski et al. 2013, p. 74–75.
  120. ^ a b Martin 2004, p. 6–7.
  121. ^ a b c Katchanovski et al. 2013, p. 75.
  122. ^ a b c Franklin, Simon (1992). "Greek in Kievan Rus'". Dumbarton Oaks Papers. 46: 69–81. doi:10.2307/1291640. JSTOR 1291640.
  123. ^ Colucci, Michele (1989). "The Image of Western Christianity in the Culture of Kievan Rus'". Harvard Ukrainian Studies. 12/13: 576–586.
  124. ^ "Yaroslav I (prince of Kiev) – Encyclopædia Britannica". Britannica.com. 22 May 2014. Archived from the original on 17 October 2014. Retrieved 7 August 2014.
  125. ^ a b c Magocsi 2010, p. 82.
  126. ^ Nancy Shields Kollmann, "Collateral Succession in Kievan Rus'." Harvard Ukrainian Studies 14 (1990): 377–87.
  127. ^ a b Katchanovski et al. 2013, p. 1.
  128. ^ Thompson, John M. (John Means) (25 July 2017). Russia : a historical introduction from Kievan Rus' to the present. Ward, Christopher J., 1972– (Eighth ed.). New York, NY. p. 20. ISBN 978-0-8133-4985-5. OCLC 987591571.{{cite book}}: CS1 maint: location missing publisher (link)
  129. ^ Franklin, Simon; Shepard, Jonathan (1996), The Emergence of Russia 750–1200, Routledge, pp. 323–4, ISBN 978-1-317-87224-5, archived from the original on 23 April 2023, retrieved 14 November 2020
  130. ^ Pelenski, Jaroslaw (1987). "The Sack of Kiev of 1169: Its Significance for the Succession to Kievan Rus'". Harvard Ukrainian Studies. 11: 303–316.
  131. ^ Kollmann, Nancy (1990). "Collateral Succession in Kievan Rus". Harvard Ukrainian Studies. 14: 377–387.
  132. ^ a b Magocsi 2010, p. 85.
  133. ^ Magocsi 2010, p. 124.
  134. ^ a b Magocsi 2010, p. 126.
  135. ^ Halperin, Charles J. (1985). Russia and the Golden Horde : the Mongol Impact on Medieval Russian History. Bloomington: Indiana University Press. pp. 75–77. ISBN 978-0-253-35033-6.
  136. ^ "Русина О.В. ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: В-во "Наукова думка", 2003. – 688 с.: іл". Archived from the original on 21 April 2016. Retrieved 21 December 2019.
  137. ^ Martin 2009b, p. 1–2.
  138. ^ Martin 2009b, p. 2, 5.
  139. ^ Franklin, Simon, and Jonathan Shepard (1996). The Emergence of Rus 750–1200. Harlow, Essex: Longman Group, Ltd., pp. 27–28, 127.
  140. ^ William H. McNeill (1 January 1979). Jean Cuisenier (ed.). Europe as a Cultural Area. World Anthropology. Walter de Gruyter. pp. 32–33. ISBN 978-3-11-080070-8. Retrieved 8 February 2016. For a while, it looked as if the Scandinavian thrust toward monarchy and centralization might succeed in building two impressive and imperial structures: a Danish empire of the northern seas, and a Varangian empire of the Russian rivers, headquartered at Kiev.... In the east, new hordes of steppe nomads, fresh from central Asia, intruded upon the river-based empire of the Varangians by taking over its southern portion.
  141. ^ Simon, Frank (1996). The Emergence of Rus, 750–1200. Longman. p. 281. ISBN 978-0-582-49091-8.
  142. ^ Martin 2004, p. 12–13.
  143. ^ История Европы с древнейших времен до наших дней. Т. 2. М.: Наука, 1988. ISBN 978-5-02-009036-1. С. 201.
  144. ^ Martin 2009b, p. 6.
  145. ^ Zhukovsky, Arkadii (1993). "Volost". Internet Encyclopedia of Ukraine. Archived from the original on 5 December 2022. Retrieved 24 January 2023.
  146. ^ "Verv". Internet Encyclopedia of Ukraine. Archived from the original on 1 January 2023. Retrieved 24 January 2023.
  147. ^ Katchanovski et al. 2013, p. 11.
  148. ^ Lowe, Steven; Ryaboy, Dmitriy V. The Pechenegs, History and Warfare.
  149. ^ Боняк [Boniak]. Great Soviet Encyclopedia (in Russian). 1969–1978. Archived from the original on 6 July 2013. Retrieved 10 January 2014.
  150. ^ Franklin, Simon, and Jonathan Shepard (1996). The Emergence of Rus 750–1200. Harlow, Essex: Longman Group, Ltd. pp. 112–119
  151. ^ a b Martin 2007, p. 155.
  152. ^ "Medieval Sourcebook: Tables on Population in Medieval Europe". Fordham University. Archived from the original on 10 January 2010. Retrieved 30 July 2021.
  153. ^ Sherman, Charles Phineas (1917). "Russia". Roman Law in the Modern World. Boston: The Boston Book Company. p. 191. Archived from the original on 23 April 2023. Retrieved 14 November 2020. The adoption of Christianity by Vladimir... was followed by commerce with the Byzantine Empire. In its wake came Byzantine art and culture. And in the course of the next century, what is now Southeastern Russia became more advanced in civilization than any western European State of the period, for Russia came in for a share of Byzantine culture, then vastly superior to the rudeness of Western nations.
  154. ^ Tikhomirov, Mikhail Nikolaevich (1956). "Literacy among the citi dwellers". Drevnerusskie goroda (Cities of Ancient Rus) (in Russian). Moscow. p. 261. Archived from the original on 25 April 2010. Retrieved 18 March 2006.{{cite book}}: CS1 maint: location missing publisher (link)
  155. ^ Miklashevsky, N.; et al. (2000). "Istoriya vodoprovoda v Rossii". ИСТОРИЯ ВОДОПРОВОДА В РОССИИ [History of water-supply in Russia] (in Russian). Saint Petersburg, Russia: ?. p. 240. ISBN 978-5-8206-0114-9. Archived from the original on 10 March 2006. Retrieved 18 March 2006.
  156. ^ Tikhomirov, Mikhail Nikolaevich (1953). Пособие для изучения Русской Правды (in Russian) (2nd ed.). Moscow: Издание Московского университета. p. 190. Archived from the original on 14 June 2006. Retrieved 18 March 2006.
  157. ^ Martin 2004, p. 72.
  158. ^ Vernadsky 1973, p. 154.
  159. ^ a b Martin 2004, p. 61.
  160. ^ J. Phillips, The Fourth Crusade and the Sack of Constantinople page 144
  161. ^ Tikhomirov, Mikhail Nikolaevich (1956). "The origin of Russian cities". Drevnerusskie goroda (Cities of Ancient Rus) (in Russian). Moscow. pp. 36, 39, 43. Archived from the original on 25 April 2010. Retrieved 18 March 2006.{{cite book}}: CS1 maint: location missing publisher (link)
  162. ^ Halperin 2010, p. 2.
  163. ^ Halperin 2010, p. 3.
  164. ^ DiGioia, Amanda (2020). Multilingual Metal Music: Sociocultural, Linguistic and Literary Perspectives on Heavy Metal Lyrics. Bingley: Emerald Group Publishing. p. 85. ISBN 9781839099489. Archived from the original on 27 January 2023. Retrieved 27 January 2023.
  165. ^ Velasco Laguna, Manuel (2012). Breve historia de los vikingos (versión extendida) (in Spanish). Madrid: Nowtilus. p. 168. ISBN 9788499673479. Archived from the original on 27 January 2023. Retrieved 27 January 2023.

Пояшнєня

[edit]
  1. ^ "Розвой Києвскей Руси"[1]
  2. ^ "У тих вчасних викох, восточнославянски племена и їх сушеди ше зєдинєли до християнскей держави Києвскей Руси."[2]
  3. ^ "История Київскей (Києвскей) Руси, штредньовиковней славянскей держави... "[3]
  4. ^ 'Попри шицких значних розликох медзи тима трома постсовєтскима нациями, вони маю вельо заєднїцкого кед у питаню їх култура и история хтора водзи од Києвскей Руси, штредньовиковней восточнославянскей держави зоз шедзиском у главним городзе нєшкайшей України.'[11]
  5. ^ "Контроверзи о Русинох и походзеню держави Рус обшедаю преучованє Викинґох, та аж и русийску историю, вецей як єден вик. Историйно патраци, нєт сумнїву же Русини були Шведянє. Докази нєспорни, а же дебата и далєй тирва на даяких уровньох историйного писаня, то ясни доказ о моци достатих поняцох. Розправа о тим - даремна, огорчена, тендециозна, доктринована - послужела лєм замолговиц найозбильнєйши и правдиви проблем хтори остава нєришени: асимилация тих викиншских Русинох до славянского народу медзи хторим жили. Главне историйне питанє то нє чи Русини були Скандинавци лєбо Славянє, алє як швидко ше тоти скандинавски Русини абсорбовали до славянского живота и култури."[38]
  6. ^ Кед же Олґа була народзена 879. року, як пише у Примарней хронїки, у чаше кед народзела Святослава, мушела би мац 65 роки. Ясне же єст одредзени проблеми зоз хронолоґию.[116]
  7. ^ Ибн Хаукал (Ibn Haukal) описує Печенєгох як длугорочних союзнїкох русинского народу хтори го вше провадзели под час каспийских експедицийох у Х вику.

  Попри шицких значних розликох медзи тима трома постсовєтскима нациями, вони маю вельо заєднїцкого кед у питаню їх култура и история хтора водзи од Києвскей Руси, штредньовиковней восточнославянскей держави зоз шедзиском у главним городзе нєшкайшей України.[14]   " Контроверзи о Русинох и походзеню держави Рус обшедаю преучованє Викинґох, та аж и русийску историю, вецей як єден вик. Историйно патраци, нєт сумнїву же Русини були Шведянє. Докази нєспорни, а же дебата и далєй тирва на даяких уровньох историйного писаня, то ясни доказ о моци достатих поняцох. Розправа о тим - даремна, огорчена, тендециозна, доктринована - послужела лєм замолговиц найозбильнєйши и правдиви проблем хтори остава нєришени: асимилация тих викинґских Русинох до славянского народу медзи хторим жили. Главне историйне питанє то нє чи Русини були Скандинавци лєбо Славянє, алє як швидко ше тоти скандинавски Русини абсорбовали до славянского живота и култури."[40]   Норманисти прилапели тот час як фундамент держави Києвскей Руси, док антинорманисти указю на други написи у Примарней хронїки и твердза же восточнославянске племе Полянє уж були у нєзависним процесу формованя держави.[75]   Абаскун, хтори Птоломей першираз спомина Сокану, документовани у арабских жридлох як "найпознатше пристанїще Газарского моря". Находзел ше на три днї путованя од Ґорґану. Южна часц Каспийского моря була позната и як "Абаскунске морйо".[96]   Газарски каган спочатку одобрел Русином безпечни преход, а як замену за тото сцел половку плєну, алє их нападнул кед ше врацали, позабивал векшину штурмовачох и забрал їх улов.   Кед же Олґа була народзена 879. року, як пише у Примарней хронїки, у чаше кед народзела Святослава, мушела би мац 65 роки. Ясне же єст одредзени проблеми зоз хронолоґию.[121]   Ибн Хаукал описує Печенєгох як длугорочних союзнїкох русинского народу хтори го вше провадзели под час каспийских експедицийох у Х вику.   " Заслуга Владимирова и його совитнїкох же будовали нє лєм церкви, алє и школи. По обовазним кресценю, ушлїдзелоо и обовязне школованє... Школи прето основани нє лєм у Києве, алє и у покраїнских городох. Зоз "Живота св. Феодосия" знаме же школа була у Курску 1023. року. Под час панованя Ярослава (1019-1054), образованє пущело коренї и хасен од нього бул очиглядни. Коло 1030. року Ярослав основал богословску школу у Новгородзе за 300 дзеци з простих и сваященїцких фамелийох же би були поучени до "кнїжкоученя". Як общу миру, уведол же би парохийни священїки "учели народ". "[160]   "Найзначнєйши аспект виновних предписаньох бул у форми одбераня маєтку, виганяня, лєда, часто, плаценя пенєжней кари. Аж и забойства и други чежки виновни дїла (подпальованє, орґанизована крадза коньох, плячка) були намирени з пенєжнима карами. Гоч смертельну кару уведол Владимир Вельки, вона пошвидко була заменєна з пенєжну кару."[162]   "У штредньовиковней Европи, знак престижу и моци династиї бул порихтаносц других династийох войсц до малженских одношеньох з ню. Меране зоз тим стандардом, Ярославов престиж мал буц наисце вельки... Нє чудне же историчаре часто наволую Ярослава 'швекор Европи'".[169] 14.  "З помоцу малженских вязох, Києвка Рус постала позната ширцом Европи."[170] Цитати 1.  Slavic Culture in the Middle Ages. California Slavic Studies. University of California Press. 2021. p. 141. ISBN 9780520309180.   Bushkovitch 2011, p. 11.   Б.Ц.Урланис. Рост населения в Европе (PDF) (in Russian). p. 89. Archived (PDF) from the original on 23 September 2015. Retrieved 17 November 2016.   Magocsi 2010, p. 55.   Martin 2009b, p. 1.   Plokhy 2006, p. 10.   Rubin, Barnett R.; Snyder, Jack L. (1998). Post-Soviet Political Order: Conflict and State Building. London: Routledge. p. 93. As the capital of Kyivan Rus .... "The Golden Age of Kyivan Rus'". gis.huri.harvard.edu. Archived from the original on 30 October 2022. Retrieved 30 October 2022. "Ukraine – History, section "Kyivan (Kievan) Rus"". Encyclopedia Britannica. 5 March 2020. Archived from the original on 6 September 2015. Retrieved 2 July 2020. • Zhdan, Mykhailo (1988). "Kyivan Rus'". Encyclopedia of Ukraine. Archived from the original on 26 March 2023. Retrieved 2 July 2020.   Katchanovski et al. 2013, p. 196.   Martin 2009b, p. 1–5.   John Channon & Robert Hudson, Penguin Historical Atlas of Russia (Penguin, 1995), p.14–16.   "Rus | people | Britannica". www.britannica.com. Archived from the original on 24 March 2022. Retrieved 1 April 2022.   Little, Becky (4 December 2019). "When Viking Kings and Queens Ruled Medieval Russia". HISTORY. Archived from the original on 6 April 2022. Retrieved 1 April 2022.   Kievan Rus Archived 18 May 2015 at the Wayback Machine, Encyclopædia Britannica Online.   Plokhy 2006, p. 10–15.   Kyivan Rus' Archived 26 March 2023 at the Wayback Machine, Encyclopedia of Ukraine, vol. 2 (1988), Canadian Institute of Ukrainian Studies.   See Historical map of Kievan Rus' from 980 to 1054 Archived 11 May 2021 at the Wayback Machine.   Paul Robert Magocsi, Historical Atlas of East Central Europe (1993), p.15.   "Civilization in Eastern Europe Byzantium and Orthodox Europe". occawlonline.pearsoned.com. 2000. Archived from the original on 22 January 2010.   Picková, Dana, O počátcích státu Rusů, in: Historický obzor 18, 2007, č.11/12, s. 253–261   (in Russian) Назаренко А. В. Глава I Archived 4 March 2016 at the Wayback Machine // Древняя Русь на международных путях: Междисциплинарные очерки культурных, торговых, политических связей IX—XII вв. Archived 31 January 2012 at the Wayback Machine — М.: Языки русской культуры, 2001. — c. 40, 42—45, 49—50. — ISBN 5-7859-0085-8.   Magocsi 2010, p. 72–73.   Magocsi 2010, p. 56–57.   Blöndal, Sigfús (1978). The Varangians of Byzantium. Cambridge University Press. p. 1. ISBN 978-0-521-03552-1. Archived from the original on 14 April 2023. Retrieved 2 February 2014.   Stefan Brink, 'Who were the Vikings?', in The Viking World Archived 14 April 2023 at the Wayback Machine, ed. by Stefan Brink and Neil Price (Abingdon: Routledge, 2008), pp. 4–10 (pp. 6–7).   "Russ, adj. and n." OED Online, Oxford University Press, June 2018, www.oed.com/view/Entry/169069. Accessed 12 January 2021.   Motsia, Oleksandr (2009). «Руська» термінологія в Київському та Галицько-Волинському літописних зводах ["Ruthenian" question in Kyiv and Halych-Volyn annalistic codes] (PDF). Arkheolohiia (1). doi:10.6084/M9.FIGSHARE.1492467.V1. ISSN 0235-3490. Archived (PDF) from the original on 2 February 2014. Retrieved 25 January 2023.   Magocsi 2010, p. 72.   Melnikova, E. A.; Petrukhin, V. Ya.; Institute of World History of the Russian Academy of Sciences, eds. (2014). Древняя Русь в средневековом мире: энциклопедия [Early Rus in the medieval world: encyclopedia]. Moscow: Ladomir. OCLC 1077080265.   Флоря, Борис Николаевич (1993). "Исторические судьбы Руси и этническое самосознание восточных славян в XII—XV веках" (PDF). Славяноведение (in Russian). 2: 12-15. Retrieved 21 December 2023.   Tolochko, A. P. (1999). "Khimera "Kievskoy Rusi"". Rodina (in Russian) (8): 29–33.   Колесса, Олександер Михайлович (1898). Столїтє обновленої українсько-руської лїтератури: (1798–1898). Львів: З друкарні Наукового Товариства імені Шевченка під зарядом К. Беднарського. p. 26. В XII та XIII в., в часі, коли південна, Київська Русь породила такі перли літературні ... (In the twelfth and thirteenth centuries, at a time when southern, Kyivan Rus' gave birth to such literary pearls ...)   Vasily Klyuchevsky, A History of Russia, vol. 3, pp. 98, 104   Oreletsky, Vasyl (1957). "The Leading Feature of Ukrainian Law" (PDF). The Ukrainian Review. 4 (3): 49. Archived (PDF) from the original on 10 March 2022. Retrieved 5 April 2022.   Sempruch, Justyna; Willems, Katharina; Shook, Laura (2006). Multiple Marginalities: An Intercultural Dialogue on Gender in Education Across Europe and Africa. Königstein: Helmer. the territory of Kyevan Rus   Crawford, Ross (30 July 2021). "Joy as Coventry's Ukrainian Community Marks the Founding of the Church of St Volodymyr". Coventry Observer. Archived from the original on 28 October 2022. Retrieved 28 October 2022. the Christianisation of 'Kyevan Rus'   Martin 2004, p. 2–4.   Carl Waldman & Catherine Mason, Encyclopedia of European Peoples (2006) Archived 22 March 2023 at the Wayback Machine, p.415.   Freeze, Gregory L. (2009). Russia: A History. New York: Oxford University Press. p. 3. ISBN 978-0-19-956041-7. • Chadwick, Nora K. (2013). The Beginnings of Russian History: An Enquiry Into Sources. New York: Cambridge University Press. p. 17. ISBN 978-1-107-65256-9.   Martin 2004, p. 4.   Logan 2005, p. 184.   Martin 2009b, p. 2.   Elena Melnikova, 'The "Varangian Problem": Science in the Grip of Ideology and Politics', in Russia's Identity in International Relations: Images, Perceptions, Misperceptions, ed. by Ray Taras (Abingdon: Routledge, 2013), pp. 42–52.   Jonathan Shepard, "Review Article: Back in Old Rus and the USSR: Archaeology, History and Politics", English Historical Review, vol. 131 (no. 549) (2016), 384–405 doi:10.1093/ehr/cew104 (p. 387), citing Leo S. Klejn, Soviet Archaeology: Trends, Schools, and History, trans. by Rosh Ireland and Kevin Windle (Oxford: Oxford University Press, 2012), p. 119.   Artem Istranin and Alexander Drono, "Competing historical Narratives in Russian Textbooks", in Mutual Images: Textbook Representations of Historical Neighbours in the East of Europe, ed. by János M. Bak and Robert Maier, Eckert. Dossiers, 10 ([Braunschweig]: Georg Eckert Institute for International Textbook Research, 2017), 31–43 (pp. 35–36).   "Kievan Rus". World History Encyclopedia. Archived from the original on 14 April 2021. Retrieved 24 May 2020. • Nikolay Karamzin (1818). History of the Russian State. Stuttgart: Steiner. Archived from the original on 27 October 2020. Retrieved 2 August 2020. • Sergey Solovyov (1851). History of Russia from the Earliest Times. Stuttgart: Steiner. Archived from the original on 11 May 2021. Retrieved 2 August 2020.   Magocsi 2010, p. 56.   Nicholas V. Riasanovsky, A History of Russia, pp. 23–28 (Oxford Press, 1984).   Internet Encyclopedia of Ukraine Archived 7 September 2018 at the Wayback Machine Normanist theory   The Russian Primary Chronicle Archived 30 April 2015 at the Wayback Machine, Encyclopædia Britannica Online.   Riasanovsky, p. 25.   Riasanovsky, pp. 25–27.   David R. Stone, A Military History of Russia: From Ivan the Terrible to the war in Chechnya (2006), pp. 2–3.   Williams, Tom (28 February 2014). "Vikings in Russia". blog.britishmuseum.org. The British Museum. Archived from the original on 21 January 2021. Retrieved 15 January 2021. Objects now on loan to the British Museum for the BP exhibition Vikings: life and legend indicate the extent of Scandinavian settlement from the Baltic to the Black Sea . . .   Franklin, Simon; Shepard, Jonathan (1996). The Emergence of Rus: 750–1200. Longman History of Russia. Essex: Harlow. ISBN 0-582-49090-1.   Fadlan, Ibn (2005). (Richard Frey) Ibn Fadlan's Journey to Russia. Princeton, NJ: Markus Wiener Publishers.   Rusios, quos alio nos nomine Nordmannos apellamus. (in Polish) Henryk Paszkiewicz (2000). Wzrost potęgi Moskwy, s.13, Kraków. ISBN 83-86956-93-3   Gens quaedam est sub aquilonis parte constituta, quam a qualitate corporis Graeci vocant [...] Rusios, nos vero a positione loci nominamus Nordmannos. James Lea Cate. Medieval and Historiographical Essays in Honor of James Westfall Thompson. p.482. The University of Chicago Press, 1938   Leo the Deacon, The History of Leo the Deacon: Byzantine Military Expansion in the Tenth Century (Alice-Mary Talbot & Denis Sullivan, eds., 2005), pp. 193–94 Archived 22 March 2023 at the Wayback Machine.   Magocsi 2010, p. 59.   Cross & Sherbowitz-Wetzor 1930, p. 6.   Cross & Sherbowitz-Wetzor 1953, p. 7.   Konstam, Angus (2005). Historical Atlas of the Viking World. London: Mercury Books London. p. 165. ISBN 1904668127. This unlikely invitation was clearly a vehicle to explain the annexation of these territories by the Vikings, and to lend authority to a later generation of Rus rulers.   Magocsi 2010, p. 55, 59–60.   Thomas McCray, Russia and the Former Soviet Republics (2006), p. 26   Martin 2009a, p. 37.   Cross & Sherbowitz-Wetzor 1953, p. 8.   Ostrogorsky 1969, p. 228.   Majeska 2009, p. 51.   Logan 2005, p. 172–73.   The Life of St. George of Amastris describes the Rus' as a barbaric people "who are brutal and crude and bear no remnant of love for humankind". David Jenkins, The Life of St. George of Amastris Archived 5 August 2019 at the Wayback Machine (University of Notre Dame Press, 2001), p.18.   Majeska 2009, p. 52.   Dimitri Obolensky, Byzantium and the Slavs (1994), p.245 Archived 22 March 2023 at the Wayback Machine.   Martin 2009b, p. 3.   Cross & Sherbowitz-Wetzor 1953, p. 7–8.   Martin 2009a, p. 37–40.   Vernadsky 1973, p. 23.   Walter Moss, A History of Russia: To 1917 (2005), p. 37 Archived 22 March 2023 at the Wayback Machine.   Magocsi 2010, p. 96.   Martin 2009a, p. 47.   Martin 2009a, p. 40, 47.   Perrie, Maureen; Lieven, D. C. B.; Suny, Ronald Grigor (2006). The Cambridge History of Russia: Volume 1, From Early Rus' to 1689. Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-81227-6. Archived from the original on 22 March 2023. Retrieved 28 July 2022.   Magocsi 2010, p. 62, 66.   Martin 2004, p. 16–19.   Victor Spinei, The Romanians and the Turkic Nomads North of the Danube Delta from the Tenth to the Mid-Thirteenth Century (2009), pp. 47–49 Archived 22 March 2023 at the Wayback Machine   Peter B. Golden, Central Asia in World History (2011), p. 63 Archived 22 March 2023 at the Wayback Machine.   Magocsi 2010, p. 62–63.   Vernadsky 1973, p. 20.   Magocsi 2010, p. 62.   Angeliki Papageorgiou, "Theme of Cherson (Klimata)" Archived 29 November 2014 at the Wayback Machine, Encyclopaedia of the Hellenic World (Foundation of the Hellenic World, 2008).   Kevin Alan Brook, The Jews of Khazaria (2006), pp. 31–32 Archived 22 March 2023 at the Wayback Machine.   Martin 2004, p. 15–16.   Vernadsky 1973, p. 62.   John V. A. Fine, The Early Medieval Balkans: A Critical Survey from the Sixth to the Late Twelfth Century (1991), pp. 138–139 Archived 22 March 2023 at the Wayback Machine.   Spanei (2009), pp. 66, 70.   Vernadsky 1973, p. 28.   B. N. Zakhoder (1898–1960). The Caspian Compilation of Records about Eastern Europe (online version Archived 1 May 2021 at the Wayback Machine) (in Russian).   Vernadsky 1973, p. 32–33.   Gunilla Larsson. Ship and society: maritime ideology in Late Iron Age Sweden Archived 23 April 2023 at the Wayback Machine Uppsala Universitet, Department of Archaeology and Ancient History, 2007. ISBN 91-506-1915-2. p. 208.   Cahiers du monde russe et soviétique, Volume 35, Number 4 Archived 22 March 2023 at the Wayback Machine. Mouton, 1994. (originally from the University of California, digitalised on 9 March 2010)   Moss (2005), p. 29 Archived 22 March 2023 at the Wayback Machine.   Magocsi 2010, p. 66.   Martin 2004, p. 17.   Magocsi 2010, p. 67.   Cross & Sherbowitz-Wetzor 1930, p. 71.   Moss (2005), pp.29–30 Archived 22 March 2023 at the Wayback Machine.   Saints Cyril and Methodius, [1] Archived 5 May 2015 at the Wayback Machine Encyclopædia Britannica.   Cross & Sherbowitz-Wetzor 1930, p. 62–63.   Obolensky (1994), pp..244–246 Archived 22 March 2023 at the Wayback Machine.   Magocsi 2010, p. 66–67.   Vernadsky 1973, p. 28–31.   Vernadsky 1973, p. 22.   John Lind, Varangians in Europe's Eastern and Northern Periphery, Ennen & nyt (2004:4).   Logan 2005, p. 192.   Vernadsky 1973, p. 22–23.   Cross & Sherbowitz-Wetzor 1930, p. 69.   Ostrogorsky 1969, p. 277.   Logan 2005, p. 193.   Cross & Sherbowitz-Wetzor 1930, p. 72.   Cross & Sherbowitz-Wetzor 1930, p. 73–78.   Spinei, p.93.   Ostrowski 2018, p. 41–42.   "Vladimir I (grand prince of Kiev) – Encyclopædia Britannica". Britannica.com. 28 March 2014. Archived from the original on 17 October 2014. Retrieved 7 August 2014.   Katchanovski et al. 2013, p. 74.   Katchanovski et al. 2013, p. 74–75.   Martin 2004, p. 6–7.   Katchanovski et al. 2013, p. 75.   Franklin, Simon (1992). "Greek in Kievan Rus'". Dumbarton Oaks Papers. 46: 69–81. doi:10.2307/1291640. JSTOR 1291640.   Colucci, Michele (1989). "The Image of Western Christianity in the Culture of Kievan Rus'". Harvard Ukrainian Studies. 12/13: 576–586.   "Yaroslav I (prince of Kiev) – Encyclopædia Britannica". Britannica.com. 22 May 2014. Archived from the original on 17 October 2014. Retrieved 7 August 2014.   Magocsi 2010, p. 82.   Nancy Shields Kollmann, "Collateral Succession in Kievan Rus'." Harvard Ukrainian Studies 14 (1990): 377–87.   Katchanovski et al. 2013, p. 1.   Thompson, John M. (John Means) (25 July 2017). Russia : a historical introduction from Kievan Rus' to the present. Ward, Christopher J., 1972– (Eighth ed.). New York, NY. p. 20. ISBN 978-0-8133-4985-5. OCLC 987591571.   Franklin, Simon; Shepard, Jonathan (1996), The Emergence of Russia 750–1200, Routledge, pp. 323–4, ISBN 978-1-317-87224-5, archived from the original on 23 April 2023, retrieved 14 November 2020   Pelenski, Jaroslaw (1987). "The Sack of Kiev of 1169: Its Significance for the Succession to Kievan Rus'". Harvard Ukrainian Studies. 11: 303–316.   Kollmann, Nancy (1990). "Collateral Succession in Kievan Rus". Harvard Ukrainian Studies. 14: 377–387.   Magocsi 2010, p. 85.   Magocsi 2010, p. 124.   Magocsi 2010, p. 126.   Halperin, Charles J. (1985). Russia and the Golden Horde : the Mongol Impact on Medieval Russian History. Bloomington: Indiana University Press. pp. 75–77. ISBN 978-0-253-35033-6.   "Русина О.В. ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: В-во "Наукова думка", 2003. – 688 с.: іл". Archived from the original on 21 April 2016. Retrieved 21 December 2019.   Martin 2009b, p. 1–2.   Martin 2009b, p. 2, 5.   Franklin, Simon, and Jonathan Shepard (1996). The Emergence of Rus 750–1200. Harlow, Essex: Longman Group, Ltd., pp. 27–28, 127.   William H. McNeill (1 January 1979). Jean Cuisenier (ed.). Europe as a Cultural Area. World Anthropology. Walter de Gruyter. pp. 32–33. ISBN 978-3-11-080070-8. Retrieved 8 February 2016. For a while, it looked as if the Scandinavian thrust toward monarchy and centralization might succeed in building two impressive and imperial structures: a Danish empire of the northern seas, and a Varangian empire of the Russian rivers, headquartered at Kiev.... In the east, new hordes of steppe nomads, fresh from central Asia, intruded upon the river-based empire of the Varangians by taking over its southern portion.   Simon, Frank (1996). The Emergence of Rus, 750–1200. Longman. p. 281. ISBN 978-0-582-49091-8.   Martin 2004, p. 12–13.   История Европы с древнейших времен до наших дней. Т. 2. М.: Наука, 1988. ISBN 978-5-02-009036-1. С. 201.   Martin 2009b, p. 6.   Zhukovsky, Arkadii (1993). "Volost". Internet Encyclopedia of Ukraine. Archived from the original on 5 December 2022. Retrieved 24 January 2023.   "Verv". Internet Encyclopedia of Ukraine. Archived from the original on 1 January 2023. Retrieved 24 January 2023.   Katchanovski et al. 2013, p. 11.   Lowe, Steven; Ryaboy, Dmitriy V. The Pechenegs, History and Warfare.   Боняк [Boniak]. Great Soviet Encyclopedia (in Russian). 1969–1978. Archived from the original on 6 July 2013. Retrieved 10 January 2014.   Franklin, Simon, and Jonathan Shepard (1996). The Emergence of Rus 750–1200. Harlow, Essex: Longman Group, Ltd. pp. 112–119   Martin 2007, p. 155.   "Medieval Sourcebook: Tables on Population in Medieval Europe". Fordham University. Archived from the original on 10 January 2010. Retrieved 30 July 2021.   Sherman, Charles Phineas (1917). "Russia". Roman Law in the Modern World. Boston: The Boston Book Company. p. 191. Archived from the original on 23 April 2023. Retrieved 14 November 2020. The adoption of Christianity by Vladimir... was followed by commerce with the Byzantine Empire. In its wake came Byzantine art and culture. And in the course of the next century, what is now Southeastern Russia became more advanced in civilization than any western European State of the period, for Russia came in for a share of Byzantine culture, then vastly superior to the rudeness of Western nations.   Tikhomirov, Mikhail Nikolaevich (1956). "Literacy among the citi dwellers". Drevnerusskie goroda (Cities of Ancient Rus) (in Russian). Moscow. p. 261. Archived from the original on 25 April 2010. Retrieved 18 March 2006.   Vernadsky 1973, p. 277.   Miklashevsky, N.; et al. (2000). "Istoriya vodoprovoda v Rossii". ИСТОРИЯ ВОДОПРОВОДА В РОССИИ [History of water-supply in Russia] (in Russian). Saint Petersburg, Russia: ?. p. 240. ISBN 978-5-8206-0114-9. Archived from the original on 10 March 2006. Retrieved 18 March 2006.   Magocsi 2010, p. 95.   Tikhomirov, Mikhail Nikolaevich (1953). Пособие для изучения Русской Правды (in Russian) (2nd ed.). Moscow: Издание Московского университета. p. 190. Archived from the original on 14 June 2006. Retrieved 18 March 2006.   Martin 2004, p. 72.   Vernadsky 1973, p. 154.   Martin 2004, p. 61.   J. Phillips, The Fourth Crusade and the Sack of Constantinople page 144   Tikhomirov, Mikhail Nikolaevich (1956). "The origin of Russian cities". Drevnerusskie goroda (Cities of Ancient Rus) (in Russian). Moscow. pp. 36, 39, 43. Archived from the original on 25 April 2010. Retrieved 18 March 2006.   Subtelny, Orest (1988). Ukraine: A History. Toronto: University of Toronto Press. p. 35. ISBN 0-8020-5808-6.)   Magocsi 2010, p. 81.   Halperin 2010, p. 2.   Halperin 2010, p. 3.   DiGioia, Amanda (2020). Multilingual Metal Music: Sociocultural, Linguistic and Literary Perspectives on Heavy Metal Lyrics. Bingley: Emerald Group Publishing. p. 85. ISBN 9781839099489. Archived from the original on 27 January 2023. Retrieved 27 January 2023. 174.  Velasco Laguna, Manuel (2012). Breve historia de los vikingos (versión extendida) (in Spanish). Madrid: Nowtilus. p. 168. ISBN 9788499673479. Archived from the original on 27 January 2023. Retrieved 27 January 2023. Примарни жридла • Cross, Samuel Hazzard; Sherbowitz-Wetzor, Olgerd P. (1930). The Russian Primary Chronicle, Laurentian Text. Translated and edited by Samuel Hazzard Cross and Olgerd P. Sherbowitz-Wetzor (1930) (PDF). Cambridge, Massachusetts: The Mediaeval Academy of America. p. 325. Retrieved 26 January 2023. o Cross, Samuel Hazzard; Sherbowitz-Wetzor, Olgerd P. (2013) [1953]. SLA 218. Ukrainian Literature and Culture. Excerpts from The Rus' Primary Chronicle (Povest vremennykh let, PVL) (PDF). Toronto: Electronic Library of Ukrainian Literature, University of Toronto. p. 16. Archived from the original (PDF) on 30 May 2014. Retrieved 26 January 2023. Секундарни жридла • Bushkovitch, Paul (2011). A Concise History of Russia. New York: Cambridge University Press. p. 491. ISBN 9781139504447. Archived from the original on 23 April 2023. Retrieved 26 January 2023. • Gleason, Abbott (2009). A Companion to Russian History. Chichester: John Wiley & Sons. p. 566. ISBN 9781444308426. Retrieved 26 January 2023. o Martin, Janet (2009a). "Chapter Three: The First East Slavic State". A Companion to Russian History. Chichester: John Wiley & Sons. pp. 34–50. ISBN 9781444308426. Retrieved 26 January 2023. o Majeska, George (2009). "Chapter Four: Rus' and the Byzantine Empire". A Companion to Russian History. Chichester: John Wiley & Sons. pp. 51–65. ISBN 9781444308426. Retrieved 26 January 2023. • Katchanovski, Ivan; Kohut, Zenon E.; Nesebio, Bohdan Y.; Yurkevich, Myroslav (2013). Historical Dictionary of Ukraine. Lanham, Maryland; Toronto; Plymouth: Scarecrow Press. p. 992. ISBN 9780810878471. Archived from the original on 23 April 2023. Retrieved 22 January 2023. • Logan, F. Donald (2005). The Vikings in History. New York: Routledge (Taylor & Francis). p. 205. ISBN 9780415327565. Archived from the original on 23 April 2023. Retrieved 26 January 2023. (third edition) • Magocsi, Paul R. (2010). A History of Ukraine: The Land and Its Peoples. Toronto: University of Toronto Press. p. 896. ISBN 978-1-4426-1021-7. Archived from the original on 23 April 2023. Retrieved 26 January 2023. • Martin, Janet (1993). Medieval Russia: 980–1584. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 0521368324. (original). Later editions cited in this article: o Martin, Janet (1995). Medieval Russia: 980–1584. New York: Cambridge University Press. ISBN 0521362768. (first published) o Martin, Janet (2004). Medieval Russia: 980–1584. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 9780521368322. Archived from the original on 23 April 2023. Retrieved 11 October 2015. (digital printing 2004) o Martin, Janet (2007). Medieval Russia: 980–1584. Second Edition. E-book. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-0-511-36800-4. • Martin, Janet (2009b). "From Kiev to Muscovy: The Beginnings to 1450". In Freeze, Gregory (ed.). Russia: A History. Oxford: Oxford University Press. pp. 1–30. ISBN 978-0-19-150121-0. Archived from the original on 27 January 2023. Retrieved 27 January 2023. (third edition) • Ostrogorsky, George (1969). History of the Byzantine State. New Brunswick, New Jersey: Rutgers University Press. p. 760. Retrieved 26 January 2023. • Plokhy, Serhii (2006). The Origins of the Slavic Nations: Premodern Identities in Russia, Ukraine, and Belarus (PDF). New York: Cambridge University Press. pp. 10–15. ISBN 978-0-521-86403-9. Archived (PDF) from the original on 6 June 2011. Retrieved 27 April 2010. o Halperin, Charles J. (2010). "Review Article. "National Identity in Premodern Rus'"". Russian History (Brill journal). Brill Publishers. 37 (3): 275–294. doi:10.1163/187633110X510446. Archived from the original on 26 March 2023. Retrieved 2 February 2023. • Ostrowski, Donald (2018). "Was There a Riurikid Dynasty in Early Rus'?". Canadian-American Slavic Studies. 52 (1): 30–49. doi:10.1163/22102396-05201009. • Vernadsky, George (1973). "Russian Civilization in the Kievan Period: Education". Kievan Russia. Yale University Press. p. 412. ISBN 0-300-01647-6. • This article incorporates text from this source, which is in the public domain. Country Studies. Federal Research Division. – Russia Archived 11 July 2012 at archive.today Додатна литература Main articles: Bibliography of the history of the Early Slavs and Rus' and Bibliography of Ukrainian history • Christian, David. A History of Russia, Mongolia and Central Asia. Blackwell, 1999. • Franklin, Simon and Shepard, Jonathan, The Emergence of Rus, 750–1200. (Longman History of Russia, general editor Harold Shukman.) Longman, London, 1996. ISBN 0-582-49091-X • Fennell, John, The Crisis of Medieval Russia, 1200–1304. (Longman History of Russia, general editor Harold Shukman.) Longman, London, 1983. ISBN 0-582-48150-3 • Jones, Gwyn. A History of the Vikings. 2nd ed. London: Oxford Univ. Press, 1984. • Obolensky, Dimitri (1974) [1971]. The Byzantine Commonwealth: Eastern Europe, 500–1453. London: Cardinal. ISBN 978-0-351-17644-9. • Pritsak, Omeljan. The Origin of Rus'. Cambridge Massachusetts: Harvard University Press, 1991. • Stang, Håkon. The Naming of Russia. Meddelelser, Nr. 77. Oslo: University of Oslo Slavisk-baltisk Avelding, 1996. • Alexander F. Tsvirkun E-learning course. History of Ukraine. Journal Auditorium, Kyiv, 2010. • Velychenko, Stephen, National history as cultural process: a survey of the interpretations of Ukraine's past in Polish, Russian, and Ukrainian historical writing from the earliest times to 1914. Edmonton, 1992. • Velychenko, Stephen, "Nationalizing and Denationalizing the Past. Ukraine and Russia in Comparative Context", Ab Imperio 1 (2007). • Velychenko, Stephen "New wine old bottle. Ukrainian history Muscovite-Russian Imperial myths and the Cambridge-History of Russia," Stephen Velychenko. New Wine Old Bottle. Ukrainian History, Muscovite /Russian Imperial Myths and the Cambridge History of Russia Вонкашнї вязи

Wikimedia Commons ма медиї у вязи Києвскей Руси.

Опатриц: Києвска Рус у Wiktionary, шлєбодни словнїк. Историйна мапа Києвскей Руси од 980 по 1054. рок. Историйна мапа Києвскей Руси од 1220. по 1249. рок. Ґрафична история Києвскєй Руси од 800. по 988. рок. на Вейбек Машини (архивоване 9. новембра 2013.) Рус - Енциклопедия України Хронолоґия Києвскей Руси 859 - 1240.

Retrieved from "https://en.wikipedia.org/w/index.php?title=User:Осла/Києвска_Рус&oldid=1250667359"